Агата Кристі - Гра дзеркал

— Вона завжди була ідеалісткою, — сказала міс Марпл.

— Ідеалісткою? Атож. Атож, це саме те слово. І, можливо. тому вона погано розуміє те зло, якого так багато у світі.

Міс Марпл подивилася на нього з подивом. Вираз його обличчя був дуже суворим.

— Скажіть мені, — запитав він, — як її здоров'я?

Міс Марпл знову відчула подив.

— Мені здається, вона почувається непогано. Якщо не брати до уваги артриту — чи ревматизму.

— Ревматизму? Атож. А як її серце? Воно працює добре?

— Наскільки мені відомо, з серцем у неї все гаразд, — сказала міс Марпл, дивуючись дедалі більше. — Але до вчорашнього дня я не бачилася з нею дуже багато років. Якщо ви хочете довідатися про стан її здоров'я, то розпитайте про це людей, які тут живуть. Міс Белвер, наприклад.

— Міс Белвер… Атож, міс Белвер. Або Мілдред?

— Або, як ви кажете, Мілдред.

Міс Марпл була дещо збентежена.

Кристіан Гульбрандсен дивився на неї пильним поглядом.

— Між матір'ю і дочкою не існує великої симпатії, ви це помітили?

— Думаю, що помітила.

— Я теж давно це помітив. Дуже шкода — це ж її єдина дочка, але так воно є. А міс Белвер справді дуже прив'язана до неї, як ви гадаєте?

— Думаю, що дуже.

— І Кері Луїза залежить від цієї міс Белвер?

— Думаю, що залежить.

Кристіан Гульбрандсен геть спохмурнів. Він заговорив, звертаючись, як здавалося, більше до себе, аніж до міс Марпл.

— Існує ще мала Джіна — але вона надто юна. Дуже нелегко… — Він урвав свою фразу на півслові. — Іноді, — сказав він просто, — дуже важко зрозуміти, як щось зробити найкраще. Мені дуже хотілося б зробити якнайкраще. Я особливо боюся, щоб цій милій жінці не було завдано якоїсь прикрості чи шкоди. А це нелегко — дуже й дуже нелегко.

У цю мить до кімнати увійшла місіс Стріт.

— О, ти тут, Кристіане. А ми не могли зрозуміти, де ти є. Доктор Мейверік запитує, чи не хотів би ти поговорити про якісь справи з ним.

— Це той новий молодий лікар? Ні, ні, я зачекаю, доки повернеться Льюїс.

— Він чекає в кабінеті Льюїса. Сказати йому…

— Я сам скажу йому кілька слів.

Гульбрандсен поквапно вийшов. Мілдред Стріт провела його пильним поглядом, потім не менш пильно подивилася на міс Марпл.

— Я думаю, чи не сталося чогось поганого. Кристіан не схожий сам на себе… Він щось сказав…

— Він лише запитав мене про здоров'я вашої матері.

— Про її здоров'я? Чому б він мав запитувати про це вас?

Мілдред говорила сердитим голосом, її велике квадратне обличчя почервоніло, від чого стало ще більш негарним.

— Я не знаю.

— Здоров'я матері в чудовому стані. Навдивовижу добре, якщо взяти до уваги її вік. Вона почуває себе набагато краще, ніж я, якщо вже на те пішло. — Вона на мить замовкла перед тим, як промовити. — Сподіваюся, ви йому так сказали?

— Я, власне, нічого про це не знаю, — мовила міс Марпл. — Він запитував мене про її серце.

— Її серце?

— Так.

— У матері немає жодних проблем із серцем. Жоднісіньких!

— Мені дуже приємно почути про це від вас, моя люба.

— Звідки в голові Кристіана могли з'явитися такі дивні думки?

— Не маю найменшого уявлення, — сказала міс Марпл.

Наступний день минув, на перший погляд, без якихось прикметних подій, але міс Марпл здавалося, ніби вона помічає знаки якоїсь внутрішньої напруги. Кристіан Гульбрандсен провів ранок у товаристві доктора Мейверіка, оглядаючи Інститут і обговорюючи загальні результати його діяльності. Відразу пополудні Джіна повезла його в автомобілі прогулятися, а потім міс Марпл помітила, що він попросив міс Белвер показати йому щось у саду. Їй здалося, то був привід поговорити сам-на-сам із тією не вельми привітною жінкою. Але якщо несподіваний візит Кристіана Гульбрандсена був пов'язаний лише зі справами, то навіщо йому знадобилося товариство міс Белвер, адже остання брала участь лише в домашньому житті Стоунігейтса.

Але зрештою міс Марпл переконала себе, що вона дає надто велику волю своїй фантазії. Єдиний по-справжньому тривожний випадок дня стався близько четвертої годими. Вона згорнула своє плетлво і вийшла в сад, щоб трохи прогулятися перед чаєм. Обминувши кущ рододендронів, вона зустрілася з Едгаром Лоусоном, який швидко йшов, щось бурмочучи сам до себе, й мало не наштовхнувся на неї.

Він поквапно мовив: «Пробачте!», але міс Марпл була вражена дивним виразом його очей, що пильно втупилися в якусь точку.

— Із вами все гаразд, містере Лоусон?