Агата Кристі - Забуте вбивство

— Вона сказала, що ми з Джайлзом самі повинні зрозуміти, де треба його шукати, — сказала Ґвенда. — і ми були дуже дурні, що не подумали про це раніше.

Інспектор коротко засміявся й підійшов до міс Марпл. Ви сказав:

— Я не думаю, що ми знайомі з вами, міс Марпл. Але мені багато розповідав про вас полковник Мелроуз.

Міс Марпл розігнулася, почервонівши й стискаючи в руці пучок зеленої берізки.

— О, любий полковник Мелроуз. Він завжди був такий добрий до мене. Відтоді як…

— Відтоді як церковного старосту застрелили в кабінеті вікарія. Це було досить давно. Але після того ви мали й інші успіхи. Невеличка справа з отруєним пером поблизу від Лімстока.

— Схоже, ви багато знаєте про мене, інспекторе…

— Моє прізвище — Праймер. А ви тут уже добре попрацювали, я сподіваюся.

— Знаєте, я трохи допомагаю їм із садом. Він дуже занедбаний. Ось ця берізка, наприклад, така капосна рослина. Її коріння — провадила міс Марпл, дивлячись на інспектора своїми чесними, невинними очима, — глибоко проникає в землю. І може тягтися там, у глибині, на великі відстані.

— Сподіваюся, ви правду кажете, — мовив інспектор. — Воно далеко тягнеться… я маю на увазі вбивство, яке тут скоєне. На вісімнадцять років назад у часі.

— А може, і далі, — сказала міс Марпл. — Дуже шкода, інспекторе, коли гинуть чудові квіти, які щойно почали розпускатися…

До них по стежці підбіг один із констеблів. Він був весь пітний, із плямою брудної землі на лобі.

— Ми вже дещо викопали, сер. Либонь, це вона і є.

І саме в ту мить, подумала тепер Ґвенда, почався кошмар, яким був позначений цей день. Увійшов Джайлз із блідим обличчям і сказав:

— Вона там, Ґвендо.

Один із констеблів зателефонував, і незабаром приїхав поліційний лікар, низенький, метушливий чоловік.

І саме тоді місіс Кокер, спокійна й незворушна місіс Кокер вийшла в сад — причому її туди привела не гидка цікавість, як можна було б припустити, — ні, вона вийшла пошукати кулінарних трав, бо хотіла приправити ними страву, яку зготувала на обід. І місіс Кокер, яка вчора зреагувала на повідомлення про вбивство з обуреним потрясінням й тривогою за те, як воно вплине на здоров'я Ґвенди (бо місіс Кокер чомусь переконала себе в тому, що через певну кількість місяців у дитячій кімнаті з'явиться новий пожилець), натрапила на сумні розкопки, і їй відразу стало так погано, що вона всіх налякала.

— Це жахливо, мем. Я ніколи не могла спокійно дивитися на людські кістки. А ще тут, у саду, біля м'яти та інших рослин. Серце в мене калатає, мов шалене, і я майже не можу дихати. Якщо ви дозволите, то, може, ковточок бренді…

Налякана важким диханням місіс Кокер і попелястим кольором її обличчя, Ґвенда підбігла до буфета, налила у склянку трохи бренді й подала її місіс Кокер.

— Саме цього я потребувала, мем, — сказала місіс Кокер, пригублюючи трунок, і тут раптом голос її завмер, а обличчя так змінилося, що Ґвенда зойкнула, гукаючи Джайлза, а той не менш гучним криком покликав поліційного лікаря.

— І добре, що я виявився на місці, — сказав той потім. — Без медичної допомоги та жінка померла б.

Тоді інспектор Праймер узяв карафу з бренді, і вони з лікарем стали щось обговорювали, дивлячись на неї, й інспектор Праймер запитав у Ґвенді: коли вона та Джайлз востаннє пили бренді з цієї карафи.

Ґвенда сказала, що відтоді минуло вже кілька днів. Вони їздили на північ, а кілька останніх разів, коли їм хотілося випити, вони прикладалися до джину.

— Але я мало не випила трохи бренді вчора, — сказала Ґвенда. — Проте воно нагадує мені про хитавицю на кораблі, тому Джайлз відкрив для мене нову пляшку віскі.

— Вам дуже пощастило, місіс Рід. Якби ви випили вчора бренді, то сумніваюся, що сьогодні були б живі.

— Джайлз мало не пригубив трохи — але зрештою він випив віскі зі мною.

Ґвенда затремтіла від страху.

Навіть тепер, сама-одна в домі, коли поліція вже пішла а Джайлз подався з ними, після поквапного обіду, який вона нашкребла з консервних бляшанок (адже місіс Кокер забрали до лікарні), Ґвенда ніяк не могла повірити в ту круговерть подій, що відбулися сьогодні вранці.

Одна річ уявлялася їй очевидною: учорашня присутність у домі Джекі Ефліка та Волтера Фейна. Кожен із них міг долити отрути в бренді, а який сенс могли мати ті телефонні дзвінки, як не дати нагоду котромусь із них отруїти карафу з бренді? Ґвенда й Джайлз надто близько підібралися до правди. А може, у дім увійшла якась третя особа, увійшла знадвору через відчинені засклені двері до вітальні, тоді як вони з Джайлзом сиділи в будинку доктора Кеннеді, чекаючи, коли Лілі Кімбл прийде на домовлену зустріч? Та сама третя особа, яка дзвонила по телефону, щоб перекинути підозру на інших двох?