Агата Кристі - Забуте вбивство

Якби був бодай ще один… Але ще одного не могло бути. Бо Ричард Ерскін не причетний до цього. Ричард Ерскін перебував у Нортумберленді, коли було вбито Лілі Кімбл. І коли в карафу з бренді додали отруту. Так, Ричард Ерскін перебуває поза підозрою.

Це її тішило, бо їй сподобався Ричард Ерскін. Він чоловік привабливий, він дуже привабливий. Йому можна тільки поспівчувати, що він одружився з такою мегерою. З її підозріливими очима й низький голосом. Дуже схожим на чоловічий…

Дуже схожим на чоловічий голос…

Ця думка прострелила крізь її мозок, наповнивши її відчуттям дивної небезпеки.

Чоловічий голос… А не могло бути, що то місіс Ерскін, а не її чоловік відповіла вчора ввечері по телефону Джайлзові?

Ні — звичайно ж, ні. Вона й Джайлз це відчули б. І хай там як, а місіс Ерскін не могла знати, хто їм учора телефонував. Ні, то, звичайно ж, відповідав містер Ерскін, а його дружина була у від'їзді.

Його дружина була у від'їзді…

Ні, ні, це неможливо. Звісно ж, неможливо… А що, як і справді то була місіс Ерскін? Місіс Ерскін, якій Лілі Кімбл написала листа. А що, як Леоні тієї ночі бачила з саду жінку, визирнувши з вікна?

Несподівано унизу з холі щось гримнуло. Хтось увійшов у дім через парадні двері.

Ґвенда вийшла з ванної кімнати на площадку сходів і подивилася через перила. Вона з полегкістю побачила, що то був доктор Кеннеді. Вона гукнула.

— Я тут.

Її руки були витягнуті перед нею — мокрі, блискучі, з дивним рожевим відтінком, вони щось їй нагадували.

Кеннеді подивився вгору, затуляючи очі.

— Це ви, Ґвенні? Я не бачу вашого обличчя. Я засліплений…

І тоді Ґвенда зойкнула…

Подивившись на свої гладенькі руки, схожі на лапи мавпи, і почувши голос у холі.

— To були ви… — видихнула вона. — Ви її вбили… вбили Гелену… Я тепер знаю… То були ви… Ви…

Він став підійматися сходами. Повільно. Дивлячись на неї.

— Чому ви не захотіли дати мені спокій? — сказав він. — Чому ви втрутилися? Чому повернули її з небуття? Саме тоді, коли я вже почав забувати. Ви повернули її до життя, Гелену, — мою Гелену. Я мусив убити Лілі — тепер я мушу вбити вас. Як убив Гелену… Атож, як я вбив Гелену.

Він був уже зовсім близько, — його руки тяглися до неї, — Ґвенда знала, вони тягнуться до її горла. Вона бачила перед собою його добре, дивакувате обличчя — приємне, звичайне обличчя літнього чоловіка, усе було таким самим, як і раніше, але очі — очі не були нормальним…

Ґвенда повільно відступала перед ним назад, розпачливий зойк застряг у неї в горлі. Вона вже один раз зойкнула. І більше вона не зойкне. А якби й зойкнула, то ніхто не почув би.

Бо в домі не було нікого — ані Джайлза, ані місіс Кокер, ані навіть міс Марпл у саду. Нікого. А сусідній будинок надто далеко, і там ніхто не почує, як вона закричить. А крім того, вона неспроможна видобути із себе крик… Бо вона надто налякана, щоб закричати. Налякана жахливими руками, що тягнуться до її горла…

Вона зможе поточитися лише до дверей дитячої кімнати, а тоді… а тоді ці жахливі руки здавлять її за горло…

Тонке скімлення злетіло з її губів.

А тоді раптом доктор Кеннеді зупинився й відсахнувся назад, коли струмінь мильної води засліпив йому очі. Він хапнув ротом повітря, закліпав і затулив обличчя долонями.

— Ваше щастя, — сказала міс Марпл, відсапуючись, бо щойно збігла нагору по сходах чорного ходу, — що я саме змивала попелицю з ваших троянд.

— Але, звичайно ж, моя люба Ґвендо, у мене навіть на думці не було піти геть і покинути вас саму в домі, — сказала міс Марпл. — Я знала, що десь поблизу блукає дуже небезпечна людина, і непомітно стежила за будинком, перебуваючи в саду.

— А ви знали, що це він — від самого початку? — запитала Ґвенда.

Усі троє, — міс Марпл, Ґвенда й Джайлз — сиділи на терасі готелю «Імперіал» у Торкі.

«Вам треба змінити сцену», — сказала їм міс Марпл, і Джайлз відразу погодився, що так буде найкраще для Ґвенди. Інспектор Праймер не став заперечувати, і вони поїхали до Торкі.

Міс Марпл сказала у відповідь на запитання Ґвенди:

— Усе вказувало на нього, моя люба, але на жаль, у мене спочатку не було жодного доказу. Був лише здогад і більш нічого.

Дивлячись на неї з цікавістю, Джайлз запитав:

— Але що саме вказувало на нього? Я нічого такого не помітив.

— О, любий Джайлзе, а ви трохи подумайте. Він був на місці злочину — почнемо з цього.

— На місці злочину?