Агата Кристі - Забуте вбивство

— То кому з них ви віддали б перевагу, міс Марпл? — запитала Ґвенда. — Я не думаю, що це міг бути Волтер Фейн — але…

Місіс Кокер увійшла саме в цю мить — прибрати філіжанки з-під кави.

— Пробачте мені, мем, — сказала вона. — Я геть забула. Уся ця історія з убитою жінкою й те, що ви та містер Рід були якось до неї причетні, може вам завдати тепер великої шкоди. Містер Фейн приїздив сюди пополудні й запитував вас. Він чекав десь півгодини. Схоже, він думав, ви запрошували його.

— Як дивно, — сказала Ґвенда. — О котрій годині він був?

— Десь о четвертій або трохи пізніше. А потім приїхав іще один джентльмен у великому жовтому автомобілі. Він був переконаний, що ви чекали на нього. Ніяк не хотів зі мною погодитися, коли я сказала йому, що ні. Чекав вас двадцять хвилин. Я навіть подумала, ви збиралися запросити кількох людей на чай, а потім про це забули.

— Ні, — сказала Ґвенда. — Диво та й годі.

— Зателефонуймо Фейнові, — сказав Джайлз. — Не думаю, що він уже спить.

Він зробив, як задумав:

— Даруйте мені, — сказав він, — я розмовляю з містером Фейном? Це Джайлз Рід. Нам сказали, ви навідували нас сьогодні пополудні. Що? Ні, ні, я в цьому переконаний. Так, я теж здивований.

Він поклав слухавку.

— Я не можу отямитися від подиву. Сьогодні вранці йому зателефонували в його контору й залишили послання від нас, де ми запитували, чи зможе він навідати час сьогодні пополудні в дуже важливій справі.

Джайлз і Ґвенда ошелешено подивились одне на одного. Потім Ґвенда сказала:

— Зателефонуй Ефлікові.

Джайлз знову підійшов до телефону, знайшов номер і подзвонив. Це забрало трохи більше часу, але зрештою його з'єднали.

— Містер Ефлік? Це Джайлз Рід. Я…

Але тут мову йому, певно, урвав потік слів із протилежного кінця дроту.

Нарешті він спромігся сказати:

— Але ж ні, запевняю вас… Ми й на думці не мали нічого подібного. Так, так, я знаю, ви чоловік дуже зайнятий. Я б ніколи собі не дозволив… Але, послухайте, хто вам телефонував? Чоловік? Ні, запевняю вас, то був не я… Ні, ні… Так, я згоден із вами, це ні на що не схоже.

Він поклав слухавку й повернувся до столу.

— Ось така історія, — сказав він. — Якийсь чоловік що назвався мною, зателефонував Ефлікові й попросив його приїхати сюди. Сказав, що йдеться про велику суму грошей.

Вони подивились одне на одного.

— Це міг бути хтось із них, — сказала Ґвенда. — Хтось із них убив Лілі й приїхав сюди, щоб забезпечити собі алібі.

— Навряд чи йшлося про алібі, моя люба. — сказала міс Марпл.

— Я маю на увазі алібі не в точному розумінні цього слова, а в тому, щоб виправдати відсутність у своєму офісі. Я маю на увазі, що один із них каже правду, а другий бреше. Один із них зателефонував другому й попросив його приїхати сюди, щоб перекинути на нього підозру, але ми не знаємо, хто це був. Тепер очевидно, що вбивця — один із них. Фейн або Ефлік. Я думаю, Ефлік.

— А я думаю, Волтер Фейн, — сказав Джайлз.

Обоє подивилися на міс Марпл.

Вона похитала головою.

— Існує ще одна можливість, — сказала вона.

— Звичайно. Ерскін.

Джайлз майже побіг до телефону.

— Що ти хочеш зробиш?

— Замовити міжміський дзвінок у Нортумберленд.

— О Джайлзе, невже ти справді думаєш…

— Ми повинні знати . Якщо він там — він не міг убити Лілі Кімбл сьогодні пополудні. Думаю, у нього немає приватного літака чи ще якоїсь чортівні.

Вони мовчки чекали, поки задзвонив телефон.

Джайлз підняв слухавку.

— Ви просили з'єднати вас із майором Ерскіном. Говоріть. Майор Ерскін слухає.

Нервово кахикнувши, Джайлз сказав:

— Ер… Ерскін? Це Джайлз Рід — атож, це Рід.

Він скинув на Ґвенду розпачливим поглядом, у якому ясно читалося:

«Що, у біса, я тепер маю йому сказати?»

Ґвенда підхопилася на ноги й вихопила в нього слухавку:

— Майор Ерскін? Це місіс Рід на телефоні. Нам повідомили, що продається будинок. Лінскот Брейк. Ви щось про нього чули? Це десь недалеко від вас, я думаю.

Голос Ерскіна відповів:

— Лінскот Брейк? Ні, я ніколи про такий будинок не чув. На яке місто туди надходить пошта?

— Назву дуже змазано, — сказала Ґвенда. — Ви знаєте, які жахливі рекламні повідомлення надсилають нам агенти з продажу нерухомості. Але це за п'ятнадцять миль від Дейта, тож ми подумали…

— Мені шкода, але я ніколи про такий будинок не чув. Хто там живе?

— О, він порожній. Але не турбуйтеся, ми вже фактично знайшли собі дім. Пробачте, що потурбувала вас. Певно, ви були зайняті.