Рекс Стаут - Зарубіжний детектив

— Еймі! — закричав Оуен.

Вона пройшла повз брата, навіть не подивившись на нього, й лише кинула:

— Не розмовляй зі мною! Нічого не кажи! І, ради бога, не дивися на мене!

Вони вийшли. Оуен стояв приголомшений. Я почекав хвилину, потім підійшов до нього.

— Гріффіте, якщо я можу чимось зарадити, скажіть мені, — звернувся я до нього.

— Еймі? Не можу повірити, — розгублено мовив Оуен.

— Може, це помилка? — сказав я непевно.

— Якби помилка, вона б не так це сприйняла. Не можу повірити, — сказав він поволі і впав у крісло.

Все, що я міг зробити, це дати йому випити чогось міцного. Оуен проковтнув напій одним духом, і, здається, йому стало краще.

— Зі мною тепер усе гаразд, Бертоне. Дякую. Але ви мені нічим не зарадите. Та й ніхто не зарадить.

Відчинилися двері, й до кабінету увійшла Джоанна. Вона була бліда. Підійшовши до Оуена, подивилася на мене і сказала:

— Вийди, Джеррі. Я сама дам раду.

Коли я виходив, то помітив, як вона стала біля нього навколішки.

Не можу послідовно пригадати, що відбувалося наступної доби. Перед очима постають події, не зв'язані між собою. Пам'ятаю, як повернулася Джоанна, бліда, розгублена, як я намагався заспокоїти її і жартома сказав:

— Хто ж тепер буде його управителькою?

Вона скрушно посміхнулася і відповіла:

— Він не хоче мене, Джеррі. Він дуже гордий і справжній сухар!

А я сказав Джоанні, що моя дівчина теж мене не хоче. Ми помовчали. Потім Джоанна сумно мовила:

— Бертони зараз нікому не потрібні!

— Дарма, моя люба, ми потрібні одне одному, — підбадьорював я сестру, але тепер її це не втішало.

Наступного ранку прийшов Оуен і заходився розповідати про Джоанну: яка вона чудова, як втішала його і сказала, що одружиться з ним негайно ж, коли він того захоче. Та він не хотів, бо вона, бач, надто хороша для такого невдахи, як він.

Я був у захваті від Джоанни і знав, що вона з тих жінок, які гідно тримаються в скруті, але мене дратувала його пихатість, і я порадив Гріффітові не бути таким.

Потім пішов на Хай-стріт. Хотілося почути останні плітки. Емілі Бартон запевняла, що вона ніколи не вірила Еймі Гріффіт. Дружина бакалійника зі смаком доводила, що завжди почувала непевне за Еймі.

Від Неша я довідався, що поліція закінчила справу Еймі Гріффіт. Обшук у її будинку виявив вирізані сторінки з книжки Емілі Бартон. Їх знайшли у шафі під сходами в сувої старих шпалер.

— А місце яке вибрала! — наголосив Неш. — Ніколи не знаєш, чи захоче цікава прислуга зазирнути в шухляди стола або в комод, а ось ці набиті мотлохом шафи коли й відчиняють, то хіба для того, щоб запхнути туди іще якусь непотрібну річ.

— Скидається на те, що в неї особлива прив'язаність до цього місця? — зауважив я.

— Так, злочинці рідко міняють свої звички. До речі, про вбивство дівчини. Нам конче потрібно дослідити один момент. З лабораторії Гріффіта зник великий товкач. Б'юсь об заклад, саме ним і вбили дівчину.

— Досить незручна штука, щоб носити її з собою, — сказав я.

— Але не для міс Гріффіт. Того дня вона ходила з великою сумкою, носила до Червоного Хреста овочі й квіти.

— А рожна ви ще не знайшли? — спитав я.

— Ні, і не знайду. Можливо, вона й божевільна, але не настільки, щоб тримати вдома закривавлене рожно й полегшити нам роботу, коли все, що їй треба було зробити, це вимити його і поставити на місце.

— Не все ж мав знаходитись, — погодився я.

В будинку вікарія новину почули чи не останніми. Стара міс Марпл була приголомшена. Вона говорила зі мною щиро й відверто.

— Це неправда, містере Бертон. Я певна, тут щось не так.

— Боюсь, таки правда. Знаєте, вони зробили засідку і бачили, як вона друкувала листа.

— Все так, все так. Я це розумію.

— І вирізані сторінки з книжки знайдено у неї в домі. Вона сама їх сховала.

Міс Марпл втупилася в мене, потім скрушно мовила:

— Який жах, як це гидко!

Місіс Дейн Калтроп швидко підійшла до нас і нетерпляче спитала:

— Що скоїлося, Джейн?

— О господи, господи, до чого може дійти людина, — безпорадно прошепотіла міс Марпл.

— Що скоїлося, Джейн?

— Щось тут є, — вела далі міс Марпл. — Але я така стара і вже стала нетямуща.

Я почувався ніяково від тих слів і був радий, коли місіс Дейн «Калтроп забрала свою подругу. Одначе коли я повертався додому, мені знову довелося зустріти міс Марпл.

Вона стояла біля містка і розмовляла — не з ким іншим, як із Мейган. Я дуже хотів побачити дівчину, скрізь шукав її, але коли прискорив ходу, побачивши їх разом, Мейган несподівано крутнулася на місці і пішла геть. Я розсердився і вирішив наздогнати її, але міс Марпл заступила мені дорогу.