Рекс Стаут - Зарубіжний детектив

— З моєю допомогою, міс Бартон. Це я втягнув її туди.

— О, вам просто пощастило. Це дуже небезпечно.

Просто неймовірно, як стара незаміжниця може поставити чоловіка в дурне становище! Від подальших тортур мене врятувала місіс Дейн Калтроп, що надійшла зі своєю гостею, міс Марші. Місіс Дейн Калтроп говорила прямо.

— Доброго ранку, — привіталася вона. — Я чула, ви змусили Мейган купити собі трохи пристойного одягу. Гідний вчинок, містере Бертон. Коли людина так робить, це означає, що в неї дуже практичний інтерес. Мейган завжди мене непокоїла. Адже дівчатка, ніби й недурні, так часто втрачають розум, правда?

З тим судженням вона й пішла до рибної крамнички, а міс Марпл залишилася стояти біля мене. Помовчавши якусь хвилинку, вона сказала:

— Знаєте, місіс Дейн Калтроп незвичайна жінка. Вона майже завжди має рацію.

— Це трохи відлякує від неї, — сказав я.

— Щирість завжди має такий ефект, — пояснила міс Марпл.

Місіс Дейн Калтроп вийшла з крамнички, несучи величезного червоного омара.

— Ви коли-небудь бачили щось таке несхоже на містера Пая, — сказала вона весело. — Подивіться, який гарний, правда?

Я дуже зрадів, коли, повернувшись додому, не застав Джоанни. Мені, щиро кажучи, не хотілося її бачити. Джоанна не прийшла й на другий сніданок, що засмутило Партрідж, бо вона приготувала два філе, і коли подавала їх на стіл, сказала:

— Міс Бертон сама замовляла філе і не прийшла! Щоб якось заспокоїти Партрідж, я з'їв обидві порції.

Але від того мені не стало спокійніше за Джоанну. Її відсутність ставала загадковою.

О пів на четверту Джоанна вбігла у вітальню. Спершу я почув, як біля будинку зупинився автомобіль і, сказати по правді, не здивувався б, побачивши Гріффіта, але машина поїхала, і Джоанна вбігла сама. На ній лиця не було. Либонь, трапилося щось неприємне.

— Що з тобою? — спитав я її.

Джоанна розтулила рота і, нічого не сказавши, стулила його знову. Потім важко зітхнула і впала в крісло, втупившись у простір перед собою.

— Це був найстрашніший день у моєму житті, Джеррі, — сказала врешті.

— Та що, на бога, трапилося?

— Що зі мною було, господи, який жах!..

— Та що ж?..

— Я пішла гуляти… Просто гуляти… За гору, далеко-далеко, і йшла кілька миль. Потім у видолинку трапилася забута богом ферма. Мені хотілося пити і їсти. Я вирішила зайти і попросити молока й хліба, та не встигла підійти до будинку, як раптом розчинилися двері і на порозі з'явився Оуен.

— І що?

— Він сказав, що в будинку вагітна жінка, вона не може розродитися. Потрібна була допомога, і він послав по медсестру й ще одного лікаря. Жінці ставало гірше, а вони не приходили.

— Ну-ну…

— І він сказав: «Заходьте, ви допоможете мені краще, ніж будь-хто». Я відмовилася і пояснила, що нічого подібного у своєму житті не робила. Тоді він став просто несамовитий і нічого не хотів слухати. «Ви жінка чи ні?! — закричав. — Не можете перебороти себе, щоб допомогти іншій жінці!» — і почав виказувати мені, як я колись говорила, що хочу стати лікарем, а насправді — лише плескала язиком без жодних реальних підстав. А тепер, мовляв, ситуація реальна і я мушу поводитись, як порядна людина, а не лялечка! Я робила неймовірні речі, Джеррі: подавала інструменти, кип'ятила їх, виконувала всі його накази. Я так стомилася, падаю з ніг! Який це жах! Але він урятував її і дитину. Уявляєш, він навіть не сподівався, що врятує дитя. О господи! — схвильовано закінчила вона і затулила обличчя руками.

Я дивився на Джоанну з неабиякою втіхою і подумки схиляв голову перед Оуеном Гріффітом за те, що він хоч раз у Джоанниному житті поставив її перед реальністю.

— Тобі лист у приймальні. Напевне, від Поля, — сказав я їй.

— Що? — не зрозуміла вона і вела далі: — Джеррі, я навіть не уявляла, що доводиться робити лікарям. Ох і нерви ж у них!

Я вийшов у приймальню і приніс Джоанні листа. Вона розкрила його, переглянула і випустила з рук.

— Він був чарівний. Як він боровся, як не скорявся! Був грубий зі мною, але чарівний!

Я задоволено подивився на «зневажений» Полів лист. Сумнівів не лишалося: Поль для Джоанни більш не існував.

Ніколи не знаєш, що тебе чекає. Я так захопився справами Джоанни і своїми власними, що, коли наступного ранку подзвонив Неш і сказав:

— Ми знайшли її, містере Бертон! — я ледве не випустив з рук трубки.

— Ви маєте на… — хотів спитати і не зміг, бо Неш перебив мене:

— Вас може хтось почути?

— Ні, не думаю, хоча, бог його знає…