Рекс Стаут - Зарубіжний детектив

— Направду? От здорово! — вигукнула Мейган.

«Якою ж милою дитиною вона була, — подумав я, дивлячись на неї. — Така вдоволена усім, невибаглива, приймала всі мої пропозиції без зайвих запитань і примх».

Машина приїхала і була велика й швидка, та все одно ми повернулися в Лімсток дуже й дуже пізно.

— Тебе вже, напевно, розшукують, можливо, навіть з собаками, — сказав я Мейган.

Але вона й оком не моргнула.

— Не думаю. Я часто не приходжу додому на другий сніданок.

— Воно-то так, але вже давно минув обід, ба навіть вечеря.

Однак цього разу Мейган пощастило. В будинку було темно і тихо. На її пораду, ми пішли за будинок і почали кидати камінчики у вікно Роуз. Скоро та виглянула, щось сердито бурмочучи, зійшла вниз і впустила нас.

— А я собі думаю, що ти вже давно спиш. Господар і міс Холланд (вона злегка пирхнула на слові Холланд) рано повечеряли і поїхали кататися на машині. Мені ж доручили дивитися за хлопчиками. Я думала, ти в себе… І господареві так сказала, коли вони повернулися.

Я урвав Роуз, зауваживши, що Мейган зараз краще піти в ліжко.

— На добраніч! — сказала Мейган. — І велике спасибі. Це був найкращий день у моєму житті.

Додому я повертався збуджений і щасливий, а тому добряче переплатив шоферові і навіть запропонував лишитися переночувати. Але він волів повернутися в Лондон.

Коли ми розмовляли з шофером, відчинилися вхідні двері і на порозі з'явилася Джоанна.

— Ага, то це ти. Нарешті!

— А ти хвилювалася за мене? — спитав я, коли ми зайшли у дім.

У вітальні Джоанна приготувала собі кави, а я віскі з содовою.

— Хвилювалася за тебе? Аж ніяк. Я лише думала, що ти залишишся в Лондоні й розвієшся трохи.

— О, я так розвіявся! — сказав я, сміючись, і розповів їй пригоди того дня.

— Джеррі, ти збожеволів, не інакше!

— Мабуть.

— Мій любий хлопчику, так робити не годиться. Ти в Лімстоку, не забувай. Тепер усі про це казатимуть.

— Слід сподіватися. Але ж Мейган ще зовсім дитина.

— Дитина? їй двадцять років, схаменись. Узяти двадцятирічну дівчину в Лондон, накупляти їй одягу, і щоб не було скандалу? Боже мій, Джеррі, тобі, як джентльменові, доведеться одружитися з нею, — напівжартома, напівповажно сказала Джоанна.

І в цю мить я зробив для себе разюче відкриття.

— Хай йому абищо! А я й не проти. Далебі, мені це навіть подобається.

Джоаннине обличчя химерно перекривилося. Вона встала і, йдучи до дверей, буркнула:

— Чуло моє серце.

Я так і лишився стояти зі склянкою в руці, приголомшений власним відкриттям.

Не знаю, що почуває чоловік, коли йде просити руки коханої. У книжках, я читав, йому пересихає в роті, комір стає затісний, психічний стан — жалюгідний. Але я цього не почував. Натомість, захоплений гарною ідеєю, я хотів якомога скоріше залагодити все як годиться і не бачив потреби хвилюватися.

Назавтра я прийшов до Сіммінгтонів близько одинадцятої, і коли Роуз відчинила двері, одразу ж спитав, де Мейган. Вона провела мене у ранкову кімнатинку і, поки Роуз ішукала Мейган, я лише тривожно подумав, чи не перепало бідолашній дівчині за вчорашнє. Але коли увійшла Мейган, мені відлягло від серця. Вона була спокійна і зовсім не засмучена. Трималася гордовито, гідно і була такою, як я лишив її вчора. На ній знову був старий одяг, лише тепер. вона надала йому чепурного вигляду. Неймовірно, як діє на дівчину відчуття власної привабливості. Мейган постаршала, і я одразу зрозумів це.

Однак я хвилювався, а то б не почав розмови, сказавши: — Привіт, ясочко! — що в даному разі більше скидалося на любовне привітання. Але Мейган це сподобалося, і вона з усміхом відказала:

— Привіт!

— Послухай, тобі не дісталося за вчорашнє? — спитав я.

— О ні, — відповіла вона заспокійливо і додала: — Але ще дістанеться. Я маю на увазі всякі балачки. Люди вміють робити з мухи слона.

Я заспокоївся, побачивши, що людський поговір не обходить Мейган.

— Власне, я прийшов сюди, щоб запропонувати тобі одну річ. Розумієш, ти мені дуже подобаєшся, і, гадаю, я тобі теж…

— Страшенно, — ввернула вона із запалом, який мене стривожив.

— І нам дуже добре разом. Отож, я гадаю, було б непогано, якби ми одружилися.

— О! — сказала Мейган здивовано. Саме здивовано, а не приголомшено.

— Ти справді хочеш зі мною одружитися? — спитала вона, ніби хотіла твердо в цьому переконатися.

— Над усе в світі, — сказав я щиро.

— І це означає, що ти мене кохаєш?

— Дуже.

Її очі були серйозні, а вигляд рішучий.