Гастон Леру - Таємниця Жовтої кімнати

— Мені його подарували, — відповів поліцай.

— І подарували нещодавно? — не вгавав репортер.

— Так, цей подарунок я одержав у Лондоні…

— Справді, адже ви щойно повернулися з Лондона, пане Фреде. А можна мені роздивитися ваш ціпок?

— Чом би й ні?

І Фред передав ціпок Рультабію. То був масивний ціпок з жовтого бамбука з гачкуватим руків’ям, оздобленим золотим обідком.

Рультабій доскіпливо оглянув ціпок.

— Що ж воно виходить, пане Фреде, вам у Лондоні піднесли французького ціпка!

— Цілком можливо, — відповів так само незворушно Фред.

— Прочитайте, отут маленькими літерами вказана торгова марка: «Кассет, площа Опери, 6-біс…»

— Є люди, які посилають білизну прати в Лондон, — одказав Фред. — Тож англійці мають повне право купувати собі ціпки в Парижі.

Рультабій повернув ціпок. Коли зайшов зі мною до купе, він сказав:

— Ви запам’ятали адресу?

— Так. Кассет, площа Опери, 6-біс. Можете на мене покластися, завтра вранці ви одержите мою записку.

І справді, того ж вечора в Парижі я побачився з паном Кассетом, продавцем ціпків та парасольок, і написав своєму другові:

«Покупець — людина навдивовижу схожа на Робера Дарзака: такого ж зросту, трохи сутулуватий, така сама кругла борідка, пальто світло-бежевого кольору, носить котелок. Він купив ціпок, який нас цікавить, у день, коли стався злочин, близько восьмої вечора.

Пан Кассет не продавав схожих ціпків майже два роки. Ціпок Фреда був новий. Тобто йшлося саме про той ціпок, який у нього в руках. Сам він не міг купити, оскільки перебував тоді в Лондоні. Як і ви, я гадаю, що Ларсан його знайшов і що ціпок якось пов’язаний з Робером Дарзаком… Але в такому випадку, виходячи з ваших тверджень, нібито вбивця ховавсь у Жовтій кімнаті з п’ятої чи навіть шостої години аж до півночі, коли сталася драма, покупка цього ціпка забезпечує панові Роберу Дарзаку незаперечне алібі».

За тиждень після описаних мною подій, а саме 2 листопада, вдома, в Парижі, я одержав телеграму з таким текстом: «Приїздіть до Гландьє найближчим поїздом. Привезіть револьвери. Вітання. Рультабій».

Здається, я вам уже казав, що на той час був адвокатом-початківцем, самостійних справ мені ще не доручали, а до Палацу правосуддя вчащав швидше, аби призвичаїтися до своїх професійних обов’язків, аніж для захисту принижених та знедолених. Тож мене не здивувало, що Рультабій так вільно розпоряджається моїм часом. Врешті, він знав, як я цікавлюся його журналістськими пригодами взагалі, а надто подіями в замку Гландьє. Упродовж восьми днів я не мав звідти докладної інформації, окрім численних побрехеньок у газетах та стислих дописів Рультабія в «Епок». З його повідомлень стало відомо, що удар таки нанесено баранячою кісткою, на якій після аналізу виявлено людську кров — свіжі сліди крові панни Станжерсон і старі сліди крові жертв попередніх злочинів…

Можете собі уявити, який галас ізчинила світова преса! Ніколи ще злочин не набував такого розголосу й не викликав такого замішання в головах! У той же час, мені здавалося, слідство тупцює на місці, тому я дуже зрадів, одержавши запрошення мого друга приїхати до нього в Гландьє. Щоправда, мене трохи збентежили слова: «Привезіть револьвери».

Збентежили й дуже заінтригували. Якщо Рультабій телеграфує, щоб я привіз револьвери, це означає, що він передбачає таку ситуацію, за якої ними доведеться скористатись. А я, мушу визнати, далеко не герой. Проте сьогодні йшлося про долю друга, який, очевидячки, потрапив у скруту. І він викликав мене на допомогу. Тож геть усілякі сумніви. Пересвідчившись, що мій єдиний револьвер заряджений як годиться, я поспішив на Орлеанський вокзал. Дорогою зметикував, що одним револьвером можна озброїти лише одну особу, а Рультабій у своїй депеші просив не один. Тоді я заскочив до зброяра й придбав відмінної якості револьверчик, аби зробити приємність другові.

Я сподівався побачити Рультабія на вокзалі в Епіне, але його там не було. Зате на мене чекав кабріолет, і невдовзі я опинився в Гландьє. Біля брами не було ні душі. І тільки на порозі замку я побачив свого друга. Він зраділо замахав мені рукою, скочив в обійми й почав розпитувати, як я себе маю.

У маленькій старовинній вітальні, про яку я вже згадував, Рультабій заявив:

— Справи йдуть кепсько.

— Які саме справи?

— Геть усі. — І, присунувшись до мене, зашепотів на вухо: — Фредерік Ларсан все глибше копає під Робера Дарзака.