Гастон Леру - Таємниця Жовтої кімнати

Відповідь . Ні, ми там рідко їмо.

Запитання . Вбивця не міг знати, що того вечора ви вечерятимете в лабораторії?

Професор Станжерсон . Боже милий, ні в якому разі… Бо це ж о шостій годині, коли ми з дочкою верталися до флігеля, мені спало на думку повечеряти в лабораторії. В цей момент до нас підійшов мій лісничий і ненадовго затримав мене, попросив негайно оглянути ліс, який я визначив пустити на порубку. Я аж ніяк не міг це зробити за браком часу й відклав цей клопіт на завтра. Попросив лісничого, бо він ішов до замку, попередити мажордома, що ми вечерятимемо в лабораторії. Лісничий подався виконувати моє доручення, а я пішов до дочки, якій віддав ключа від флігеля: вона лишила його в дверях; вона вже сиділа за роботою.

Запитання . О котрій годині ви, панно, лишили батька за роботою й пішли до своєї кімнати?

Відповідь . Опівночі.

Запитання . Чи заходив увечері до Жовтої кімнати татусь Жак?

Відповідь . Так, щоб зачинити віконниці й запалити нічника, як і щовечора…

Запитання . Він не помітив нічого підозрілого?

Відповідь . Він би нам сказав. Татусь Жак добра людина і дуже мене любить.

Запитання . Ви твердите, пане Станжерсон, що після того татусь Жак не виходив з лабораторії й невідлучно лишався з вами?

Професор Станжерсон . Абсолютно. Ця людина не викликає жодної підозри.

Запитання . Панно, коли зайшли до своєї кімнати, ви одразу ж замкнули двері на ключ та на защіпку? Чи не надто застережливо, якщо зважити, що ваш батько і ваш служник були поряд? Чи не випливає з цього, що ви чогось боялись?

Відповідь . Батько невдовзі мав повернутися до замку, а татусь Жак пішов би спати. Втім, я справді дечого побоювалась.

Запитання . І щось вас так страхало, що ви взяли пістолет татуся Жака, нічого йому про це не сказавши?

Відповідь . Так, я не хотіла нікого лякати, тим паче що мої побоювання могли виявитися суто дитячими.

Запитання . Що саме вас так лякало?

Відповідь . Не можу вам точно сказати… Але вже кілька ночей мені здавалося, що я чую в парку, і за огорожею, і біля флігеля якісь незвичні шуми: часом чиїсь кроки, потріскування гілок. Уночі напередодні злочину, коли, повернувшись з Єлисейського палацу, лягла пізно, близько третьої ранку, я трохи постояла біля вікна і мені здалося, начебто бачу тіні…

Запитання . Скільки тіней?

Відповідь . Дві тіні, які тинялися біля ставка. Потім місяць сховався, і нічого не стало видно. В цю пору року я звичайно перебираюся до своїх зимових покоїв і переходжу на інший ритм життя. Але цього року вирішила не залишати флігеля, аж поки батько закінчить доповідь для Академії наук за підсумками своїх праць, присвячених розпаду матерії. Я не хотіла, щоб ця фундаментальна праця, яка за кілька днів мала бути закінчена, зірвалася через якісь зміни. Сподіваюсь, ви розумієте, що мені анітрохи не хотілося лякати батька своїми дитинними побоюваннями, а татусеві Жаку я нічого не сказала, бо він би не втримав язика на припоні. Так або так, але я знала, що татусь Жак зберігає пістолета в тумбочці, тому, коли він удень кудись відлучився, притьмом піднялась у мансарду, взяла зброю й сховала її в шухляді свого нічного столика.

Запитання . Як ви гадаєте, у вас є вороги?

Відповідь . Жодного.

Запитання . Чи усвідомлюєте ви, панно, що вжиті вами запобіжні заходи не можуть не викликати подиву?

Професор Станжерсон . Справді, дитя моє, вони таки дивні.

Відповідь . Я так не вважаю. Кажу вам: дві ночі поспіль щось мене непокоїло, щось непокоїло…

Професор Станжерсон . Ти мусила мені про це сказати! Я тебе не розумію! Ми могли б уникнути лиха!

Запитання . Замкнувши двері Жовтої кімнати, ви лягли?

Відповідь . Так, я була дуже втомлена, тому відразу ж заснула.

Запитання . Нічник погасили?

Відповідь . Ні, але світло від нього дуже слабке.

Запитання . А тепер, панно, розкажіть нам, що ж сталося?

Відповідь . Не знаю, чи довго я спала, але раптом прокинулась… І страшно закричала…

Професор Станжерсон . Так, жахливий крик… «Тримайте вбивцю!» Він ще й досі бринить у мене у вухах…

Запитання . Чому ви кричали?

Відповідь . Я побачила якогось чоловіка. Він кинувся на мене, схопив за горло і почав душити. Я вже почала задихатися, аж раптом у напіввисунутій шухляді нічного столика намацала схований там револьвер. На щастя, він був заряджений. У цю мить чоловік скинув мене з ліжка на підлогу й замахнувся, цілячись у голову якимось дрючком. Я вистрілила. І зараз же відчула сильний удар, жахливий удар по голові. Все це, пане слідчий, відбулося дуже швидко. Більше я нічого не пам’ятаю.