Ян Мортенсон: Смерть ходить по музею

Я розрахував правильно. Він вернувся по те, чого не встиг узяти, коли застав тут Карін. Але як діяти тепер? Про це я не подумав.

Так я й сидів, причаївшись за канапою. А поряд, за столом, сидів убивця, ладний на все. Він не дозволить, щоб хтось став йому на дорозі тепер, коли він майже біля мети, коли його задум майже здійснився. Єдиний мій шанс полягав у тому, щоб одурити його. Переконати, ніби ще кілька чоловік знають про те, про що знав я, отож убивати мене йому невигідно. Все одно його схоплять.

— Бенгте, — тихо озвався я.

Він здригнувся, погасив ліхтарик. Сидів не рухаючись.

— Я все знаю, провадив я. — Поліція теж.

Темний силует у сірому квадраті вікна лишався німим і нерухомим.

— Я знаю, ви ненавидите Андерса, ви йому заздрите. Він — здібний, дотепний, чарівливий. Його люблять жінки, він подобається чоловікам. Він швидко зробив кар'єру. Пише книжки, має науковий ступінь, його знають і за кордоном як серйозного фахівця. А ви всього цього позбавлені. У вас нічого немає. Ви — похмурий, невдоволений, брутальний. Без грошей і весь у боргах. Не дуже ведеться вам і з науковою кар'єрою. Ви тільки асистент, хоча Андерс старший за вас усього на десять років. А тепер він стане директором музею, що не поліпшує ваших перспектив на майбутнє. Я пам'ятаю одну з наших перших зустрічей. Ви тоді назвали Андерса кар'єристом і підлабузником. І сказали, що так йому й треба, — маючи на увазі крадіжку.

Він усе ще мовчав і не ворушився. А я вів далі, намагаючись виграти час. Адже сторожі іноді роблять обхід і в адміністративній частині музею.

— І ось ви зв'язуєтеся зі Скіпкою. Він частенько крутився у вас у музеї. Ви знали, що він позичає гроші й вельми охоче вдалися до його послуг. Ви купили собі літній будиночок і машину. Мабуть, і з боргами за навчання розрахувалися. Бо Скіпка був щедрий. І на позички, і на відсотки. Але то була щедрість, яка оплачується не тільки погашенням боргових розписок. Вона вимагає й зовсім іншої віддяки. Хіба не так?

Від письмового стола — ні звуку.

— Скіпка мав свої причини для такої щедрості. Йому потрібен був помічник, ось він його й купив. Того, хто мав виконати його доручення вельми делікатного характеру. Вкрасти корону, скіпетр та державу короля Еріка. Цей чоловік мав доступ до ключів і планів музею. Знав систему сигналізації, підготував схованку. І знаєте, що я думаю? Я думаю, що в тій схованці сиділи ви. Бо ви єдиний, у кого немає алібі на різдвяну ніч. Решта були вдома і відповіли на дзвінки. А потім ви вийшли через головний вхід, повз охорону. Правду я кажу чи ні?

Він відкашлявся, але сидів так само тихо.

— Вам потрібні були гроші, й у вас з'явилася можливість підставити ногу Андерсові, щоб він уже ніколи не став директором у жодному з музеїв. І остання, але дуже істотна обставина. Дуже істотна обставина. Дуже істотна. Адже нічого не пропало б, усе мало повернутися назад цілим і неушкодженим. А гроші все одно з'явилися б, бо Скіпка поінформував би страхувальні компанії й одержав відсотки за те, що ви з ним украли. Підсумок блискучий: кар'єру Андерса зіпсовано, а ви розрахувалися б з усіма боргами та ще й мали б чистий прибуток. Держава, скіпетр і таке інше невдовзі знову засяяли б у вітринах, а Скіпка підрахував би свої комісійні, якими його ощасливили вдячні страхувальні компанії. Чудова картина, правда ж?

Я помовчав, а тоді провадив:

— Єдине, чого я не зрозумів: як усе-таки Скіпці пощастило спіймати вас на гачок? І навіщо ви потім убили його, та ще й наділи корону мерцеві на голову? Але тепер я починаю розуміти. Я знаю, чого ви шукаєте в тих паперах. Скіпці стало відомо, не знаю, яким чином, що ви шахрували із звітами за преміальні фонди. Якщо це вийде назовні, вашому майбутньому кінець, з музею вас попросять. А на іншій роботі ви себе й уявити не можете. Скіпка, мабуть, роздобув якісь папери, що викривали ваші махінації. Вам треба було повернути їх, так само, як і боргові розписки за свої «позички», чи, точніше, плату за зроблені послуги. Інакше він і надалі тримав би вас у руках, навіть якби ви пішли в поліцію. Але Скіпка злякався і подзвонив мені. Бо ви забули зробити одну річ.

Я підвівся з за канапи. В ногах у мене закололо. До стола я не підійшов, а зручно вмостився біля канапи, на стільці з високою спинкою.

— Ви забули повідомити Скіпку про те, що запропонували урядові обміняти вашу здобич на ув'язнених в Кумлі терористів. Ви не обумовили цього із самого початку, і він вирішив, що ви хочете його ошукати. Він не знав, що ви просто злякалися мого стеження й надумали залишити фальшивий слід, на який поліція охоче клюнула. Але Скіпка не знав про ваші хитрощі, подзвонив мені й усе розповів. А цього йому робити було не слід, правда ж? І ви застрелили його, потім узяли з сейфа свої папери, корону наділи йому на голову, а в руку вклали скіпетр. Ви ж не були зацікавлені в тому, щоб королівські регалії пропали. А решта вкрадених скарбів, мабуть, лишилася на горищі. Отож ви добре заробили на цій справі. Поправили своє матеріальне становище, дали щигля Андерсові й примусили замовкнути Скіпку. Тепер вам лишилося тільки переглянути звіти на столі, щоб завтра не сталося чогось непередбаченого.