Вони купують дешево, а продають дорого. Купують найчастіше у тих, хто по мас можливості правити високу ціну.
Це й стало основою для нової діяльності Скіпки: консультант із страхування. Мін сам собі вигадав цей титул і ставив його на своїх візитних картках, які використовував у особливо урочистих випадках. Суспільна ситуація становила для його нового промислу надзвичайно сприятливий грунт. Число пограбувань та крадіжок катастрофічно зростало. Наркотиками торгували всі, кому заманеться. Згідно із суворою життєвою арифметикою, за дорогі речі потерпілі одержували більше, ніж за дешеві. Це відчутно било по кишенях страхувальних компаній. Картина Шагала чи супова ваза роботи Сетеліуса, що без сліду зникла з вілли в Юрхольмі, спустошували їхні сейфи. Отож, із їхнього погляду, куди вигідніше було знайти вкрадені цінності, аніж платити готівкою. Та й клієнт, власник скарбу, волів дістати назад свою річ, аніж утішитися пустим дзвоном знецінених крон.
Отут і з'являвся на сцені Скіпка. Консультант із страхування. Він знав антикварний бізнес і знав світ, що його ми, перебуваючи на другому кінці соціальної драбини, називаємо темним. Він знав, хто, що і чому вкрав. Хто стояв за тими або тими замовленнями й де переховувалися речі. Може, й не завжди, але в більшості випадків Скіпка це знав. В обмін на досить високі комісійні він міг повернути крадене на втіху та вигоду всім. Менш делікатна людина, можливо, назвала б Скіпку донощиком, а не консультантом із страхування. Але таке визначення своєї діяльності Скіпка з обуренням відкинув би. Керуючись здоровим інстинктом самозбереження, він неухильно дотримувався правила: тільки натяком повідомляти про те, де можна знайти вкрадено, і ніколи не казав, чия це робота. Звичайно, в такому ділі був деякий ризик, але досі воно, певно, давало вигоду; для багатьох, за винятком хіба злодіїв, делікатні натяки Скіпки оберталися солодкими плодами. Але внаслідок його делікатності їм у таких випадках не загрожувало позбавлення волі, й усе закінчувалося тим, що в юридичній практиці називають «нездійсненим замахом». Одначе злодії професіонали не могли не зважати на діяльність Скіпки, плануючи свої нові акції. Доводилося враховувати помилки, бути обережнішими.
— Ні, хай йому чорт, — знову озвався Скіпка, черкнувши сірником об коробку.
— Мабуть, облагодив якусь вигідну справу?
— Еге ж, не без цього. Діла пішли вгору. Мені, як знаєш, дають заробляти.
— А тепер, значить, вийшов на пообідню прогулянку? Візьми ще кексу. Я його сам зготував. Із напівфабрикату. Незамінна річ для холостяків.
Раптом прокинулася кицька Клео. Хоч би як міцно вона спала в кутку канапи, згорнувшись і прикривши носа хвостом, вона завжди прокидається на слово «кекс». Те саме і з салакою. Досить мені вимовити слово «салака», і Клео з'являється, мов ракета, задерши вгору хвоста, схожого на держално щічки, якою миють підлогу. Вона нявкає, і то не улесливо, не прохально, а наполегливо й вимогливо. «Дай-но мені салаки, старий», — ніби каже вона. І я аж ніяк не жартую. Клео навіть не чекає, коли я вимовлю все слово «салака», їй досить тільки почути протягле початкове «с». Але загалом Клео дуже мила киця. Мила, своєрідна і дуже здібна. Названо її на честь Клео де Мероде, подруги монархів, що свого часу була найвродливішою жінкою у Європі. Хоча моя Клео всього-на-всього киця-сіамочка. Кремового кольору, струнка й елегантна, з фіалковими очима, з голубими лапками, мордочкою, кінчиком хвоста та вушками. І, звісно, в синіх панчішках. «Чарівним монстром» називаю я її в ті хвилини, коли вона чимось мене розсердить. А іноді з нею трапляються просто таки неймовірні речі. Проте загалом вона кицька лагідна, і хоч як це дивно, але прямо чи непрямо Клео не раз допомагала мені розв'язувати проблеми, які частенько й зовсім несподівано звалюються на мене.
А кекс — одне з її уподобань. Вона навіть уміє відкривати накривку банки, в яку я звичайно складаю плоди своїх кулінарних вправ. Хоч я й зачиняю кухонні двері, це не допомагає: вона спритно стрибає на дверну ручку, повертає її і спокійнісінько йде, куди їй треба, стрибає на табуретку й атакує коробку з кексами так само зосереджено й упевнено, як грабіжник банку складний механізм сейфа.
Сидячи на протилежному кінці канапи, вона прислухалась, повела вухами і, ліниво, м'яко ступаючи, перетнула афганський килим, легко відірвалася від підлоги і, муркочучи, вмостилася у мене на колінах. Діставши шматочок кексу, Клео пішла собі, хижо блискаючи яскраво-голубими очима.
Читать дальше