Ян Мортенсон - Смерть ходить по музею

— Не завжди дрібнобуржуазними. Адже там є творіння Рембрандта та інших, а це, погодься, куди більший капітал:

— Тим гірше. Для Бенгта. Ну, друже, а тепер іди-но додому. Вже чверть на третю. Мені треба поспати. А то завтра я матиму жахливий вигляд. На добраніч, цьомни від мене свою кицю, страшний то звір, мушу тобі сказати. Але ім'я в неї гарне. Уявляєш, я бачив Клео де Мероде. Справжню Клео. У Ніцці. І не так уже й давно. Вона була, звичайно, схожа на старий привид… Ого! Таки справді чверть на третю. У всіх стало розуму піти додому раніше. Ну, катай, щасливого тобі різдва та всього іншого!

Коли я вийшов на Чемпангатан, снігопад ущух. Легенький морозець приємно освіжав, мулиця оздобилася чистим сніговим покривалом, на якому не було жодного людського сліду.

Власне, годилося б на нього образитись, думав я, стоячи різдвяним ранком у кухні й перевертаючи шинку на сковорідці. Сам же попросив мене залишитись на кілька хвилин, а потім витурив геть, мовби я причепився до нього.

Проте на Еріка Густафсона не можна ображатись. У всякому разі, довго. За всією його балаканиною ховається мила й добросердна людина. Для нього теревені — це спосіб увійти в контакт, приховати свою самотність і свої, проблеми.

— Кожна людина мас свій клопіт, — сказав я Клео, яка пильно стежила з табуретки за моїми рухами. — Авжеж, кожна.

Я дістав із холодильника цупкий паперовий пакет, витяг звідти дві жирні салаки, що мінилися сріблом, і поклав на тріснуту остіндську тарілку. Опустивши голову, Клео заходилася коло свого сніданку, сліпа й глуха до навколишнього світу. Людські проблеми її аніскілечки не обходили.

Зі срібною тацею в руках, на якій були яєчня з шинкою та два нарізаних помідори, я ввійшов у кімнату. Вийшло гарне поєднання кольорів, чудово доповнене кружальцями огірка та кількома листочками салати. Поставивши тацю на столик, я сів біля вікна, звідти було видно терасу.

На терасі м'якими пагорками лежав сніг. Світило сонце, і сніжні кристалики виблискували і яскріли. За білими дахами будинків виднів зимовий Юргорден, Гренд-Лунд [2] Назви стокгольмських парків. лежав намертво скутий морозом. Колесо огляду маячило на обрії, як монумент з інею, а позаду стирчав білий вказівний палець оглядової вежі.

Гарно, спокійно, тихо. Святковий день. На підвіконні червоніли тюльпани, а на столі красувався великий гіацинт від фру Андерсон. Ми звичайно обмінювалися квітами на різдво. У безмовній тиші глухо прозвучали дванадцять ударів на дзвіниці Сторкіркан.

А шкода, подумав я, потягшись до транзистора. Нехай би панувала тиша та спокій, і світ за вікнами лежав би безмовний, сповитий м'яким білим снігом. Солодкий сон у різдвяній тиші. Та куди дінешся, і я натиснув кнопку. «… Вартістю понад сорок мільйонів крон. Поліція, не знайшовши сліду злочинців, вважає, що крадіжка сталася різдвяної ночі до половини на п'яту ранку. Це найбільша крадіжка із зламуванням, будь-коли здійснена у Швеції. Як уже згадувалось у попередніх повідомленнях, зникло багато експонатів ні з чим не співмірної історичної цінності, серед них корона, скіпетр і держава Еріка Чотирнадцятого, які досі зберігалися в скарбниці замку й були взяті звідти на час для виставки «Шведські скарби». А тепер зведення погоди…»

— Як це безглуздо, — голосно сказав я самому собі. — Страшенно безглуздо.

Виделка повисла в повітрі, застигла на півдорозі. Яєчний жовток тоненькою цівкою потік у тарілку.

Отже, сталося те, про що ми розмовляли жартома учора ввечері. Зникли королівська корона, скіпетр і держава. А заразом і інші експонати. Незважаючи на сигналізацію, яка могла засікти муху на вітрині. Незважаючи на патрульні поліційні автомобілі та внутрішню охорону. Як це сталося? Чому? Навіщо? Злодії мали б розуміти, що жодна з тих речей не дасть їм прибутку, якщо вони не переплавлять золото й не виколупають перлини та коштовне каміння. І знати, що вся шведська поліція підключиться до цієї справи. Порти й аеропорти закриють, Швецію наглухо закоркують, аж поки все це добро знайдеться.

Проте людина, яка зуміла, незважаючи на охорону та всі перестороги, здійснити крадіжку такого масштабу, напевне, хитріша й підступніша, ніж більшість її колег. Про це свідчить і вибір часу. Різдвяна ніч — саме той момент, коли один раз на рік уся Швеція віддасться безтурботним радощам.

Я проковтнув рештки сніданку, виніс тацю в кухню, налив молока для Клео і збіг униз по крутих кам'яних сходах. На Чепмангатан, потім далі під укіс, і ось я вже на Корабельному мосту.