Эллери Квин - Божий світильник

Еліс відповіла щось нерозбірливе. Вона сиділа, по самі очі закутавшись у старий, побитий міллю плед, що його накинув на неї Райнак. Почувши в голосі товстуна глузливі нотки, Еллері швидко позирнув на нього, але гладеньке обличчя в лікаря зберігало той самий ввічливий вираз.

Проїхавши ще трохи, Райнак зупинив машину між двома будинками, їх розділяв лише вузенький проїзд, що вів до старого, облупленого гаража, в якому стояв, виблискуючи, Торнів «Лінкольн».

Три будівлі, оточені плетивом дерев, скидалися на три безлюдні острівці у відкритому морі.

— Ваш родовий палац, Еліс, — голосно сказав Райнак. — Ось цей, ліворуч. Колись сірий кам'яний будинок ліворуч так потемнів від часу, а, може, й від вогню, що тепер був майже чорний. Плями та смуги на його фасаді нагадували сліди прокази на обличчі в мерця. Ця триповерхова споруда, оздоблена химерними кам'яними зображеннями рослинного світу, була побудована, безперечно, у вікторіанському стилі. Але фасад був такий занедбаний, що тільки мистецтво великої доби могло залишити на ньому свої сліди. Будинок, здавалося, пустив глибоке коріння і став частиною навколишньої природи.

Еліс дивилася на нього з невимовним жахом. Еллері її розумів. Цей будинок аж ніяк не скидався на давній, затишний англійський маєток, а був просто старий і такий самий обпалений вогнем, як і ліс довкола. Подумки Еллері проклинав Торна за те, що той піддав дівчину такому важкому випробуванню.

— Сільвестр називав його Чорний дім, — бадьоро повідомив Райнак, вимкнувши двигун. — Це правда, він не привабливий, зате такий самий міцний, як і сімдесят п'ять років тому, коли його тільки поставили.

— Чорний дім… — проказав Торн. — Нісенітниця!

— Ви хочете сказати, що батько… і мати жили в цьому будинку? — тихо запитала Еліс.

— Так, люба моя. Дивна назва, правда ж, Торне? Це ще одне свідчення патологічного страху в Сільвестра. Будинок поставив ваш дідусь, Еліс. Пізніше той старий джентльмен побудував і оцей, що напроти. Я певен, вам у ньому буде куди зручніше. Де це всі поділися, чорт забирай?!

Райнак важко вибрався з машини й притримав дверцята, поки вийшла племінниця.

Еллері Квін став на проїзді з другого боку машини, уважно роздивився навколо і, немов принюхуючись, глибоко втягнув носом повітря.

Будинок напроти був простіший, значно менший, із звичайного білого каменю, що теж посірів від часу. Вхідні двері були зачинені, завіски на вікнах першого поверху запнуті. Десь усередині топився камін: на шибках тремтіли відблиски його нерівного полум'я. Раптом в одному з вікон з'явилася голова старої жінки. Жінка на мить притисла обличчя до шибки і відразу ж зникла.

— Ви, звичайно, зупинитесь у нас, — почув Еллері привітний Райнаків голос і, обійшовши машину, приєднався до супутників.

Еліс трималася Торна, немов шукаючи в нього захисту.

— Ви, Еліс, не схочете залишатися в Чорному домі на ніч, — знову заговорив Райнак. — У ньому ніхто не живе, дуже брудно, до того ж, як ви знаєте, це будинок, де помер…

— Припиніть! — крикнув Торн. — Не бачите, що бідна дитина вже й так ледве жива від страху? Хочете зовсім її залякати?

— Залякати мене? — здивовано перепитала Еліс.

— Ну, така мелодрама вам не до лиця, Торне, — всміхнувся товстун. — Я неотесаний старий дивак, Еліс, але наміри в мене добрі. У Білому домі справді буде спокійніше. — Він знову всміхнувся. — Це я так назвав його, сказати б, для рівноваги.

— Щось тут не те, — стримано промовила Еліс. — У чім річ, містере Торн? З першої ж хвилини, коли ви зустріли мене на пристані, тільки неприємні натяки та прихована ворожість. Скажіть, чому цілих шість днів після похорону ви не покидали батькового будинку? Гадаю, я маю право це знати?

Торн провів язиком по сухих губах.

— Я не…

— Ну ж бо, люба моя, — втрутився господар. — Ви хочете, щоб ми тут до ночі мерзли?

Еліс щільніше загорнулася в своє пальтечко.

— Ви всі такі знервовані!.. Якщо не заперечуєте, дядечку Герберте, я б хотіла подивитися, де мати й батько…

— Я б не радив вам цього робити, міс Мейх'ю, — вихопилось у Торна.

— Чому ж? — заперечив Райнак, кинувши через плече погляд на Білий дім. — Нехай Еліс побуває там зараз і покінчить із цим, поки не почало темніти. Потім підемо вмиємось, поїмо гарячого, і життя здасться нам веселішим.

Він узяв дівчину за руку й повів її по мертвій, усіяній гілками землі до темного будинку.

— Ключ, гадаю, у містера Торна є? — ввічливо запитав Райнак, коли вони підіймалися кам'яними сходами на ґанок.