Аґата Кристі - Тринадцять загадкових випадків

До сьомої години ранку ніхто не думав і не згадував про Еліота Гейдона, а потім раптом Саймондс несподівано запитав, де він. Я розповів йому, що намислив зробити Еліот, і похмуре обличчя Саймондса стало ще похмурішим.

«Ліпше б він туди не йшов. Якщо це відвага, то вона дурна й авантюрна», — сказав він.

«Ви ж не думаєте, що з ним сталося якесь лихо?»

«Сподіваюся, що ні. Думаю, отче, вам і мені слід піти й подивитися».

Його пропозиція була цілком слушною, а проте мені довелося мобілізувати всю свою мужність, аби її прийняти. Ми вийшли з будинку вдвох і знов увійшли до того злощасного гаю. Ми покликали Еліота двічі, але він не відгукнувся. За хвилину чи дві ми вже були на галявині, яка здавалася блідою й примарною в тьмяному передранішньому світлі. Саймондс схопив мою руку, і в мене вихопився здушений вигук. Минулої ночі, коли ми бачили це місце в місячному світлі, там було тіло чоловіка, який лежав долілиць на траві. Тепер уже почало розвиднятися, але перед нами постала така сама картина. Еліот Гейдон лежав точнісінько на тому самому місці, де вночі лежав його брат у перших.

«О Боже, — сказав Саймондс. — Воно вдарило і його ».

Ми підбігли до тіла вдвох по траві. Еліот Гейдон був непритомний, проте дихав, і цього разу в нас не виникло сумніву, що саме спричинило трагедію. Довгий кинджал із тонким лезом стримів у рані.

«Він дістав удар у плече, а не в серце. Йому пощастило, — зауважив лікар. — Щиро кажучи, не знаю, що й думати. Хай там як, але він не помер і зможе розповісти нам про те, що з ним сталося».

Але саме цього Еліот Гейдон і не зміг зробити. Його розповідь була вкрай туманною та неясною. Він дуже довго й марно шукав кинджал, поки зрештою не облишив пошуки й зупинився біля поганського святилища, де стояв якийсь час. Саме тоді в нього з’явилося й ставало дедалі тривожнішим відчуття, ніби хтось за ним стежить із гущавини дерев. Він намагався відкинути це відчуття, але ніяк не міг його позбутися. Потім, як він розповів, раптом повіяв дивний холодний вітер. Йому здалося, що він віє не з лісу, а вихоплюється з поганського святилища. Він обернувся й став дивитися туди. Побачив невеличку постать богині й відчув, що стає жертвою оптичного обману. Постать, здавалося, стає більшою й більшою. Потім він раптом відчув якийсь дивний удар, ніби між скронями, від якого завертівся й нахилився назад, а коли вже падав, то відчув і гострий пекучий біль у лівому плечі.

Цього разу було встановлено, що знайдений кинджал нічим не відрізнявся від того, що його було знайдено під час археологічного дослідження кургану і якого купив собі Річард Гейдон. Але де він його тримав — у своєму домі чи в поганській святині в гаю, — ніхто, здавалося, не знав.

Поліція дійшла висновку (і навряд чи коли відмовиться від цієї версії), що міс Ешлі умисне заколола Річарда кинджалом, та позаяк усі свідки підтвердили, що відстань між нею та ним не була меншою, ніж три ярди, вони так і не змогли висунути офіційного звинувачення проти неї. Тож ця подія була й досі залишається таємницею.

Запала мовчанка.

— Що тут скажеш, — нарешті озвалася Джойс Лампрієр. — Це справді було щось жахливе — і дійсно надприродне. Але ви, мабуть, маєте якесь власне пояснення тому, що сталося, чи не так, докторе Пендер?

Старий священик кивнув головою.

— Атож, — сказав він, — я маю власне пояснення, спробу пояснення, якщо висловитися точніше. Воно досить цікаве, проте, як на мене, все ж таки залишає деякі факти непоясненими.

— Мені доводилося бувати на сеансах гіпнотизерів, — сказала Джойс, — і хоч би що про це казали, там іноді відбуваються дуже дивні речі. Як на мене, то події, про які нам розповів доктор Пендер, можна пояснити певним видом гіпнозу. Та дівчина справді перетворилася на жрицю Астарти, і я припускаю, що в якийсь спосіб вона й справді вдарила його тим кинджалом. Можливо, вона потім просто викинула кинджал, який міс Менерінґ побачила в її руці.

— А може, то був дротик, — висловив припущення Реймонд Вест. — Зрештою, місячне світло завжди дуже тьмяне. Вона могла тримати якогось тоненького списа у своїй руці й проткнути чоловіка на відстані, а потім треба буде взяти до уваги ефект масового гіпнозу. Я хочу сказати, всі ви були налаштовані побачити, що він став жертвою потойбічних сил, тому саме це й побачили.

— Я бачив багато всіляких дивовижних фокусів зі зброєю та ножами на різних естрадних концертах, — сказав сер Генрі. — Наприклад, я вважаю цілком можливим, що в гущавині дерев ховався якийсь чоловік і що він міг кинути звідти ніж або кинджал із достатньою влучністю — за умови, звичайно, що був справжнім фахівцем цієї справи. Я ладен погодитись, таке пояснення видається досить-таки надуманим, але схоже, що це єдина вірогідна теорія. Ви ж пам'ятаєте, що другий чоловік перебував під дією дуже сильного враження, ніби хтось спостерігає за ним, ховаючись у гущавині дерев. І той факт, що міс Менерінґ побачила кинджал у руці міс Ешлі, а інші сказали, що нічого такого не бачили, мене не дивує. Якби ви мали мій досвід, то знали б: розповіді п'ятьох осіб про одне й те саме можуть відрізнятися настільки, що жодній із них буває неможливо повірити.