Аґата Кристі - Тринадцять загадкових випадків

Я нагадав йому про себе, і ми досить швидко розговорилися. Коли я сказав йому, що їду до Полперана, він відповів мені, що це якийсь дивний збіг, бо він також прямує до того села. Я не хотів видатися надто цікавим, а тому виявив обережність і не став розпитувати, які справи його туди покликали. Натомість став розповідати про свій власний інтерес до того місця та згадав про затонулий іспанський ґалеон. На мій превеликий подив, інспектор, схоже, знав про цю історію геть усе.

«Той корабель називався „Хуан Фернандес“, — сказав він. — Ваш друг буде не першим із тих, хто розлучився з великими грішми, сподіваючись добути гроші з дна морського. Це романтична легенда».

«І мабуть, уся ця історія — чистий міф, — сказав я. — Жоден корабель узагалі там ніколи не затонув».

«О ні, корабель там затонув справді, — сказав інспектор, — причому він пішов на дно не сам-один, а у великому товаристві інших. Ви здивувалися б, якби знали, як багато кораблетрощ відбувається на тій ділянці узбережжя. Власне кажучи, саме тому я туди й прямую. Бо саме там півроку тому затонув „Отранто“.»

«Пригадую, я щось про це читав, — сказав я. — Ніхто там не загинув, я сподіваюся?»

«Ні, там ніхто не загинув, — сказав інспектор. — Але дещо все-таки там пропало. Про це мало кому відомо, але „Отранто“ перевозив золоті зливки.»

«Справді?» — спитав я, вельми зацікавлений.

«У таких випадках ми посилаємо водолазів, щоб вони підняли з дна те, що становить особливу цінність, але тут… золото зникло , містере Вест».

«Зникло! — вигукнув я, витріщившись на нього. — Але як могло воно зникнути?»

«У цьому вся проблема, — промовив інспектор. — Скелі пробили велику дірку в корабельному сейфі. Водолазам було неважко туди дістатись, але вони знайшли сейф порожнім. Питання в тому, коли золото було вкрадене — до кораблетрощі чи після неї? Чи було воно взагалі в сейфі?»

«Дуже дивна історія», — зауважив я.

«Це надзвичайно дивна історія, коли взяти до уваги, що це таке — зливок золота. Це не намисто з діамантів, що його ви можете покласти собі в кишеню. Коли подумаєш про те, який він громіздкий і який важкий, то вся історія з крадіжкою здається абсолютно неможливою. Схоже, золото поцупили ще до того, як корабель відплив; але якщо ні, то воно було вкрадене вже під водою, десь протягом останніх шести місяців — і я їду туди саме для того, щоб розслідувати цю справу».

Я побачив Ньюмена на пероні станції — він прийшов мене зустрічати. Він вибачився, що без свого автомобіля — відіслав його до міста Труро на ремонт. Тому був змушений зустріти мене на вантажівці, яку взяв зі свого маєтку.

Я вмостився поруч із ним, і ми поїхали, обережно петляючи вузькими вуличками рибальського селища. Ми піднялися на досить крутий схил, проїхали невеличку відстань по звивистому провулку й між двома гранітними колонами в’їхали у ворота садиби Пол-Гаус.

Будинок був просто чарівний: споруджений на вершині високої скелі, з чудовим видом на море. До збудованої ще триста або чотириста років тому частини було додане сучасне крило. З боку суходолу до будинку прилягала ділянка поля площею близько семи-восьми акрів. [2] 1 акр дорівнює приблизно 0,4 га.

«Ласкаво просимо до Пол-Гаусу, — сказав Ньюмен. — І до знаку Золотого Ґалеона».

І показав мені на передні двері, на яких висіла майстерна репродукція іспанського ґалеона під усіма напнутими вітрилами.

Мій перший вечір був надзвичайно приємним і пізнавальним. Чоловік, котрий запросив мене в гості, показав мені давні рукописи, що мали стосунок до «Хуана Фернандеса». Він розгорнув переді мною морські карти й пунктирними лініями зробив на них деякі позначки, а потім показав креслення підводного апарата, які, мушу зізнатися, неабияк містифікували й спантеличили мене.

Я розповів йому про свою зустріч з інспектором Бедвортом, і моя розповідь надзвичайно його зацікавила.

«На цьому узбережжі живе чимало дивних людей, — сказав він замислено. — Контрабанда й кораблетрощі в їхній крові. Коли якийсь корабель іде на дно неподалік від їхнього узбережжя, вони просто неспроможні дивитися на нього по-іншому, ніж як на законне джерело грабунку, з якого можна поповнити свої кишені. Тут є один чоловік, із яким я хотів би вас познайомити. Досить цікавий раритет із минулого».

Світанок наступного дня був ясним і прозорим. Ми з Ньюменом пішли до Полперана, і там він познайомив мене зі своїм водолазом, чоловіком на прізвище Гіґінс. То був індивід із дерев’яним обличчям, дуже мовчазний, котрий докинув до нашої розмови лише кілька односкладових слів. Після короткої дискусії, що відбулася між ними на суто технічні теми, ми пішли до «Трьох Якорів». Кухоль пива зробив трохи балакучішим неоціненного фахівця.