Андрій Кокотюха - Втікач із Бригідок

Та потім з’явився Климентій Кошовий, після чого Адась раптово зібрався й поїхав зі Львова, нічого не пояснивши. Вона була шокована й навіть підозрювала: до того, що сталося, якимось боком причетний її новий знайомий, якому вона ще й взялася допомагати. Був момент, коли між нею та Климом ніби чорна кішка пробігла й вона оголосила йому щось на кшталт особистої маленької війни. Та потім уляглося, а два роки тому їх звела разом інша війна, велика й справжня…

Магда, надалі рухаючись тихо, аби не розбуркати його, спустила ноги з ліжка, обсмикнула краї нічної сорочки, підвелася, взяла й накинула халат. Цигарки були в кишені, вона знову почала курити, хоч рік тому вони з Климом, оселившись на якийсь час у Трускавці, пообіцяли одне одному кинути. З цього нічого не вийшло, першим здався Кошовий – закурив у тюрмі, куди потрапив після повернення до Львова австрійської влади.

Його звинуватили у співпраці з російською окупаційною адміністрацією, що по суті мало місце, але були в тому певні нюанси.

Їх Магда кілька тижнів намагалася пояснити всім, хто готовий був її слухати. Виявляється, вистачило всього дев’яти місяців російського перебування у Львові та загалом у Східній Галичині, аби пані Богданович утратила геть усе, що набула перед війною. Йшлося не про апартаменти в «Жоржі» чи банківський рахунок – вона не мала вже того впливу, що в усі часи, а особливо у воєнні, цінувався значно більше за гроші. Війна перекреслила все збудоване нею дбайливо й старанно. Зв’язки, знайомства, ділові та дружні контакти полетіли шкереберть. Навіть блеф, у якому вона призналася Климові під час їхньої першої ночі, вже не працював. Велика частина тих, хто до війни був корисним, утратили свій статус, а іншим Магда Богданович була нецікава й не надто потрібна.

Більше того: клопотання за колаборанта після повернення старої влади не робило честі й не додавало плюсів.

Їй вдалося не витягнути – видряпати Кошового з-за ґрат. Це сталося у той момент, коли його вже збиралися переводити в табір, один із тих, куди саджали всіх, звинувачених у зраді й роботі на окупанта. Магда зайшла з останнього козиря: звернулася до високого чина з австрійської розвідки, який свого часу, перед окупацією, залучив її до співпраці. Саме ця обставина допомогла Климові дізнатися, що Божена Микульська, коханка офіцера російського Генерального штабу, насправді шпигувала за ним. І, підказавши мотив, вивела на її вбивцю – заради цього російська контррозвідка й звільнила Кошового. Він змушений був підтримувати контакт із росіянами, виконуючи завдання, інакше в таборі, але – російському, опинився б значно раніше.

Але з тюрми Кошовий вийшов не лише ще завзятішим, ніж раніше, курцем, який до того ж поміняв звичку, до війни віддаючи перевагу сигарам. Тепер смолив усе, в чому містився тютюн, бо війна не давала великого вибору. Сталося інше, й, на думку Магди, значно гірше – Клим перейнявся політикою.

Вийшовши на кухню й щільно причинивши двері в спальню, вона відчинила кватирку й закурила, пускаючи дим у віконечко. Довгих дамських папіросок теж давно не було, тому Магда перейшла на американські «Marlboro», які з’явилися у Львові на початку року, про них ще казали: ніжні, мов травень. Кошовий тепер полюбляв міцні французькі «Gauloises», хоча не гребував нічим, міг курити навіть тютюнові самокрутки.

Коли вони вперше зустрілися, Климентій – так вона довго називала його, підкреслюючи дистанцію й старанно уникаючи фамільярності, – намагався не брати участі в будь-якому політичному житті. Причина зрозуміла: саме через політику тридцятирічний київський адвокат вісім років тому вперше опинився за ґратами. Пізніше Клим кілька разів признавався Магді: той тиждень тягнувся для нього, як один великий нескінченний день із чорними проваллями замість сну.

Провина правника полягала в тому, що взявся захищати групу людей, котрі друкували й поширювали безневинні народознавчі книги й газети. У Російській імперії, на відміну від Австро-Угорської, це не надто вітали, а в ті часи взагалі прирівняли до кримінального злочину, звинувачуючи тих, хто це робить, у мазепинстві й сепаратизмі. На допитах Кошового спершу сильно били, і після того, як ударили головою об стіну, в нього почало смикатися праве віко, коли нервував. Однак, працюючи в нотаріальній конторі Стефана Штефка, зовсім не зважати на політику Клим не міг, час від часу з гумором згадуючи варіння різних українських груп у власному соку та їхні міряння вагомістю й суспільною значимістю.