Юрій Сорока - Куля для вовкулаки

І саме цієї миті на сонце набігла важка сива хмара. Вітер раптово зірвався і закружляв у повітрі минулорічним листям, м’яко дихнув у обличчя. А зовсім поряд вдарила блискавка, освітлюючи зловісну постать із рушницею за півтори сотні кроків від мисливців. Блиск і гуркіт на мить оглушили й осліпили всіх, а коли люди прийшли до тями, на тому місці, де стояв незнайомець з рушницею, нікого не було.

– Чортівня! – роздратовано проревів Міхай і першим кинувся туди, де щойно бачив постать у плащі. За ним побігли решта представників почту покійного князя.

Побігли, щоб за хвилину завмерти на місці й сполотніти від жаху.

Там, де вони бачили озброєного у плащі, на землі була зображена пентаграма. Мить, і пекельна зірка спалахнула вогнем, пахнувши людям в обличчя задушливим смородом сірки.

– Сатана… – прошепотів Міхай. – Це сатана приходив по пана Олександра!

Клинок шаблі виглядав бездоганно не лише на перший погляд, але й під час більш прискіпливого обстеження. Він не міг бути підробкою місцевих ковалів. Вусані з передмістя Січі уміли робити зброю й добряче напружували м’язи, ударяючи у своїх кузнях по розпеченій криці. Але відтворити секрети майстрів Дамаска їм було не під силу. Лезо, хижо загострене на кінчику, у нижніх двох третинах потовщувалось так, щоб витримувати удари гартованої криці. І дбайливе полірування з неповторним візерунком дамаської сталі. Під поліруванням, нагадуючи про минулі бойовиська, глибокі подряпини й кілька щербин. Елмань 6 6 Елмань – розширення клинка шаблі у верхній його третині. Слугувало для підсилення удару, а також для розміщення ще однієї ріжучої кромки. досить широка, проте вага цяцькованого золотом руків’я розрахована настільки точно, що баланс не порушено. Тож навіть для досить широких замахів не потрібно докладати фізичної сили. Проста й ефективна зброя для фехтування, з одного боку, з іншого – досконалий витвір мистецтва східних зброярів.

Семен Паливода не зміг відмовити собі у тому, щоб ледь-ледь, самими кінчиками пальців торкнутись клинка. Провів ними по прохолодній криці, відчуваючи її міцну поверхню. Холод краси. Відчуття можливо було сформулювати саме так. Закінчивши оглядини, Паливода повернув зброю запорожцю, який стояв навпроти нього з насмішкуватим виразом обличчя.

– Надто шляхетна для нашої нагоди, – резюмував коротко. – Хтось пожалкує про її втрату.

– Навряд чи це буду я, – вищирився запорожець. – Що поставиш, козаче?

Різношерстим збіговиськом запорожців прокотився гул пожвавлення. Козаки полишили звичні справи й утворили серед січового майдану, затиснутого в підкову приземистих куренів, чималий натовп. Палили люльки й походжали вигорілою травою. І хоч деякі з них красномовно поглядали у той бік, де розташувалась корчма, розходитись не поспішали. Семен зробив ставку саме на такий розвиток подій. Сонце стояло не надто високо, тож спека прийде пізніше й до часу не потрібно ховатись у холодок. Справа йшла до поєдинку. Як відомо, запорожець – лицар. А зброя і двобій – насолода для лицаря. Особливо коли його не турбує спека, а йти до корчми надто рано. Тож чому б не насолодитись видовищем, якому на Базавлуку 7 7 Базавлук – острів у нижній течії Дніпра. Тут у 1593— 1638 роках розташовувалась Запорізька Січ. завжди раді? Принаймні так думала переважна більшість сіромах, котрі зібрались навколо Паливоди і його майбутнього супротивника. Так, усе вірно.

Семен розглядав опонента мовчки, не поспішаючи, доки не почув, як у натовпі хтось сказав:

– Талер 8 8 Талер – срібна монета. на Обуха!

Гудіння посилилось, хтось засміявся і почав кепкувати: – За талер циган дупу не покаже. П’ять!

– На Паливоду десять!

Семен посміхнувся своєю фірмовою посмішкою і підкрутив чорного, немов воронове крило, вуса. Заразом підморгнув Микиті, який розташувався на деякій відстані від центру подій. Пилипенко театрально зітхнув і заходився поправляти упряж на конях.

Семен кілька секунд спостерігав за Микитою, уявляючи, як той буркоче своє звичне:

«І воно вам треба, ясний пане? Краще б ото справою зайнятись…»

Сперечатись з Микитою Семен не збирався. Власне, зараз він займається справою. І справою досить важливою. Хоча й розуміє, що буркотіти Микита від цього не перестане. Він просто хвилюється. Як завжди, коли на Семена чекає добряча бійка. Колись він спробував довести вірному зброєносцеві, що фехтування значно шляхетніша справа, аніж його улюблений бойовий гопак, проте зазнав цілковитого фіаско. Зрештою, кожен має займатись тим, до чого лежить душа. Для Микити – це книжки з окультизму й бойовий гопак. Для Семена – фехтування і розслідування злочинів. Нехай все залишається так, як є. Паливода перевів погляд на майбутнього супротивника, потай оцінюючи його можливості.