Андрій Кокотюха - Автомобіль із Пекарської

– А скажіть, ось ви могли б зацікавитися мною просто так, без такого сумного приводу? – раптом запитала вона.

Це заскочило. Навіть віко від несподіванки смикнулося.

– Ви ставите мене в незручне становище, пані Дано.

– Чому? Хіба питання складне?

– Навпаки. Ви – чудова, мила приваблива дівчина. З вами цікаво, і тут – не перебільшення. Справді, щойно зникне привід, я не знатиму, як можна зустрічатися з вами надалі.

– Хіба чоловікам та жінкам заборонено зустрічатися? Хіба ми не знайдемо, про що говорити?

Її слова заганяли Кошового в глухий кут. Виглядало, він мусив виправдовуватися. Хоч не знав, за що, в чому його провина.

– Звісно, знайдемо. І я мав би за честь запросити вас наступного разу на прогулянку просто так, без приводу. Проте, пані Дано… Як би вам пояснити… Ви – помічниця Агнешки Радомської, доньки мільйонера, власниці салону, вілли, автомобіля…

– Була, – вставила вона.

– Так, були. Панни Агнелі вже немає. Ви – є. Світ, у якому ви оберталися й далі обертаєтесь, теж є. Він не перетинається з тим, у якому звик жити я. Й коло спілкування, ваше чи ваших знайомих, тобто – звичне вам коло, розширюється в останню чергу за рахунок управителів маленьких нотаріальних контор. Або – за рахунок пересічних містянок, котрих ми з вами бачимо щодня, чиїми послугами користуємося, але – не помічаємо. За інших обставин, пані Дано, ми б навіть не помітили одне одного. І, даруйте за прямоту, жоден із нас нічого б не втратив, не знаючи про існування одне одного. Згодні? Зрозуміли, що маю на увазі?

Дана, погоджуючись, кивнула.

– Усе це так, – сказала, трохи помовчавши. – Хоч ви багато чого не знаєте й дуже помиляєтесь, говорячи про різні середовища. Люди є ближчими одне до одного, ніж вам здається. Й не завжди є тими, за кого себе видають. Незалежно від кола постійного спілкування.

– Тут ви праві. Готовий погодитись, – визнав Кошовий. – Бачите, нам багато чого є сказати одне одному. Вважайте, заклали ґрунт подальших зустрічей.

– Лиш будьте активнішим, – мовила вона, і Клим не зовсім зрозумів, жартує вона чи серйозно.

– Обіцяю. І тепер давайте все ж до справ.

– Отже, знову справи, – Дана зітхнула.

– Від них нікуди, – тепер паузу витримав Кошовий. – Пані Дано, мені не дає спокою ота наша розмова, остання. Ви натякнули – шукайте чоловіка.

– Звичніше звучить «шукайте жінку».

– І я про це. Мені, на вашу думку, можна довіряти?

– Хтозна, – знизала вона плечима. – Щось, почуте від мене, поки ніде широко не йде. З чимось ви пішли в поліцію, та не сказали, від кого почули. Мою приватність оберігаєте. Отже, поки довіру виправдовуєте.

– Дякую. В такому разі, може, підкажете, до кого з чоловіків варто придивитися.

– Ви про що?

– Нагадати розмову? Ви натякнули…

Дана жестом зупинила його:

– Не треба. Пане Кошовий, ви вимагаєте від мене неможливого. По-перше, я не можу розкрити вам імена всіх тих осіб, котрі бували разом із Агнелею та навіть окремо від неї на тій віллі. Є етична межа, є межа приватного. Її я ніколи не переступатиму. А по-друге, пане Кошовий, я можу знати не всіх. Так, була довіреною особою Агнелі. Але й мені вона не всі свої, тим більше – чужі, секрети довіряла. Прошу більше не повертатися до цієї розмови, якщо бодай трохи мене поважаєте.

Від неї враз повіяло дивним холодком. Він таки справді мимоволі зачепив болючі струни.

– Як скажете.

– Проте ви можете стати на вірний шлях, – говорячи, Дана дивилася перед собою. – Коли вже мова про чоловіків… Не слід забувати про того, в чиєму житті сама Агнеля була важливою людиною.

Тепер повернула голову, аби побачити реакцію.

– Ви про кого?

– Тато. Леон Радомський.

Кошовому враз забракло повітря.

– Пані Дано… Ви вважаєте… ладні припустити…

– Я нічого не припускаю, – відрізала вона. – Вас цікавлять усі думки. В мене є й ось така.

Шацький зрадів його появі.

У цій родині завжди вітали Клима як бажаного гостя. Естер, господиня дому, котра тримала велику гамірну родину водночас любляче й до пищання міцно, спершу прийняла чужинця трохи насторожено, хоч і виявила належну гостинність. Проте що тісніше зближувалися Клим та Йозеф, що міцнішою ставала їхня дивна дружба, тим частіше пані Шацька в присутності Кошового вказувала: він позитивно впливає на Шацького. Вони за час знайомства не так часто встрявали разом у прикрі, хоч цікаві пригоди. Але все одно Естер, яка до того була категорично проти, аби її чоловік кудись устрявав навіть у межах Краківського базару, тепер говорила: вже звичайне спілкування з паном Кошовим робить Йозефа відповідальнішим, ніж раніше.