Андрій Кокотюха - Автомобіль із Пекарської

– Ага! – заволав Данькович, театрально струснувши над головою кулаками. – Ага! Ось воно! Ось де тепер шукають убивць багатеньких розбещених дівчаток, котрі катаються на власних автомобілях та калічать ними простих людей!

Клим довіряв власним відчуттям. Нічого доброго від подальшого розвитку подій не чекав.

Озирнувся.

Вийти надвір ще можна. Легенько штовхнув товариша в бік, проговорив самими губами:

– Шацький…

– Що? – стрепенувся той.

– Ви знаєте, де тут поліція? А, не треба знати… Вибирайтеся звідси, питайте в людей, ведіть сюди поліцаїв чимшвидше.

Не питаючи більше нічого, лиш кивнувши, Шацький позадкував і вислизнув на свіже повітря. Йому не заважали – увагу прикував словесний двобій.

– Тут ніхто не шукає вбивцю, – між тим вів далі Лінда. – Повторюю ще раз: мав намір лише приватно поговорити. Жодних висновків робити не збирався, бо то не моя компетенція…

– Не шукаєте? А дарма! – Данькович викотив груди, перетворившись на пам’ятник собі. – Дарма, кажу! Може, ви прийшли за адресою! Може, це я, ось цими руками, задушив малу розпусницю! Хай її татусь також хильне людського горя! Не все нам ховати трагічно загиблих побратимів-трударів!

Запала тиша.

Кошовому здалося – биття його серця чують усі.

– Ви відповідаєте за свої слова, пане Даньковичу? – голос Лінди задзвенів. – Ви щойно при десятках свідків зізналися в убивстві. Ви при своєму розумі, хочу вас запитати? Ви, може, граєте вар’ята?

– Так! – він навіть тупнув ногою. – Не робіть із мене ідійота! Повторюю – так, я міг би вбити ту дівку! Мав для того всі можливості! Я ненавиджу її батька, як ненавидять його всі нафтовики Борислава! Я ненавиджу не лише його – хай бояться інші гнобителі трудового люду!

Лінда прокашлявся, обсмикнув поли пальта.

– У такому разі, пане Даньковичу, я наділений правом заарештувати вас і доставити до кримінальної поліції.

– Правом? Авжеж, правом ви наділені! Тепер давайте глянемо, як це у вас вийде! Побратими, ми дамо цьому типові чинити тут свавілля?

Далі події розвивалися стрімко – Клим не встиг устежити за перебігом.

Карл Лінда рвучко потягнув на себе стіл.

Не чекаючи цього, Назар Данькович втратив рівновагу, поточився.

Лінда смикнув ще раз – і ось Данькович уже незграбно валився вниз.

Досвіду в Лінди не забирати – не дав йому впасти, спритно підхопив за карк, потягнув догори. Тепер Данькович стояв поруч із ним, поліцейський міцно стискав його лікоть.

– Не треба, – у голосі Карла брязнули загрозливі нотки.

– Товариство, ви це бачите! – вереснув Данькович.

Розігріті до краю робітники посунули на Лінду щільно. Корчмар та інший персонал давно зникли з очей, і представник закону навіть формально не мав серед присутніх союзників.

Так само не мав зброї.

Голіруч впоратися з натовпом годі думати.

Ось уже хтось сіпнув Лінду за плече. З іншого боку теж ударили.

– Пропустіть, – відчеканив він. – Вимагаю пропустити.

– Нічого ти тут не вимагаєш! – крикнув Данькович, звільняючи лікоть.

Кошовий більше не думав, останні сумніви зникли.

Рука гайнула до кишені пальта, повернулася назад із револьвером.

Палець звів курок.

Витягнулася вгору правиця.

– Розійтися! – гаркнув Клим. – Усі назад!

Тепер десятки поглядів прикипіли до нього.

– Лякає! – крикнув Данькович. – Вас лякають, побратими!

Смикнулося віко.

Постріл.

У стелю.

– Назад усі! – повторив Кошовий, сам від себе не чекаючи такого вибрику. – Геть! Розійшлися!

Чи то від шоку, чи запал ще не спав – відступати розлючені робітники не збиралися.

Рука витягнулася вперед. Тепер дуло дивилося просто в лице найближчому чолов’язі.

– Наступна куля – першому, хто смикнеться! – пообіцяв Клим, до кінця не вірячи, що виконає. – Розійшлися!

Натовп поволі відступився, звільняючи шлях.

Кошовий націлив револьвер на Даньковича.

– Пане Ліндо, виконуйте свій обов’язок.

Карл знову міцно стиснув лікоть затриманого.

І аж тепер нарешті в дверях з’явилися озброєні поліцейські. З-за їхніх спин з переможним виглядом визирав Шацький.

– Нікого він не вбивав.

Кошовий не приховував роздратування й не міг визначитись, на кого гніватись. Чи то на себе – адже він підкинув поліції підозрюваного, і на перший погляд, жодного божевілля в тому припущенні не було. Чи то на Дану – схоже, світська панночка сумує, нудиться, тому й підказує йому всяке різне. До того ж грається, хоч для Клима це зовсім не гра. Ось і зараз, викликавши її запискою на зустріч, не до кінця розумів, для чого. Швидше за звичкою отримувати всякий раз нові відомості, а не й далі збираючись брати почуте до уваги. Крім того, інших людей, що були за життя близькими з Агнешкою Радомською, він не знав. Якби й познайомився, навряд чи вийшло б отак, наскоком, викликати довіру та бажання говорити на цікаву йому тему.