Андрій Кокотюха - Автомобіль із Пекарської

– Тікав, – чесно признався Кошовий і тепер глянув на Естер, ніби шукаючи підтримки. – Особливо, шановне панство, я грішив тим саме у Шмулевому віці.

– Але ж ви не тікали три тижні! – заявила пані Шацька, вмить забувши, куди збиралася. – Цей шейгиць [44]каже меламедові, що в нього хворіє хтось із родини і без його допомоги не обійтися! Вдома ніхто не підозрює, що Шмуль раз по раз робить всіх хворими, що є поганою прикметою саме по собі. Добре, що ти нікого з нас не поховав!

– Син Лапідуса так зробив, – вставив Шацький. – Не пішов до хедеру, бо придумав померлу бабцю по лінії самого Лапідуса. Тобто бабцю він не придумав. Вигадав похорон. Але на те його батько й Лапідус, аби нащадок був таким самим поцом.

– Тобто? – Клим лиш підтримував розмову, відчуваючи – поступово перестає розуміти суть.

– Похорон легко перевірити. Бо коли когось ховають, про це знає хоча б рабин, – пояснив Йозеф. – Коли я потому зустрів на вулиці Лапідуса, порадив йому навчити синочка краще брехати.

– Та свого, бачу, ти добре навчив! – відрізала Естер. – Йому вдалося морочити меламеда ого скільки часу!

Даніель знову чимось голосно обурився, явно прагнучи відповідати загальним настроям.

– Риво, забери дитину! – гримнула пані Шацька, і дівчинка, помітно втішена тим, що братові перепадає на горіхи, підхопила найменшого під пахву й потягнула до іншої кімнати.

– То я теж піду? – цвірінькнув Шмуль.

– Ти підеш до іншої кімнати й будеш учити все прогуляне! – звеліла Естер.

Можливо, вони б ще гарикалися. Проте присутність Кошового, схоже, трошки знизила градус напруги. Кивнувши, Шмуль теж пішов геть, і Клим не помітив на його обличчі ані покори, ані каяття. Й нарешті остаточно зрозумів настрій Шацького.

Він образився на поведінку власного сина й був заскочений власною безпорадністю.

Трапляється.

Шацьким самим не хотілося далі обговорювати дітей, тож Йозеф відразу запропонував гостеві чарку наливки. Знаючи про наслідки такого прохання, Кошовий зиркнув на Естер. Але господиня цієї неділі чомусь виявила лояльність: поставила на стіл не дві, а три чарки, винесла з якогось, відомого лише їй сховку почату карафку з вишняком і присіла з чоловіками, остаточно передумавши виходити з дому. Чи вирішивши трохи затриматися з гостем.

Усе стало ясно, щойно почалася розмова. Шацького, а особливо – Естер цікавили подробиці прикрої історії з фальшивим зізнанням Даньковича. Коли Клим почав переповідати, що і як знав, виявилося: на Краківському базарі все одно чули більше, і тепер Кошовому довелося вислухати різні версії того скандалу. Основних виявилося дві. Частина євреїв взяла сторону поліції, бажаючи, аби Даньковича кинули за ґрати як порушника спокою, бо він же може з’явитися й тут. Але інша частина вважала Даньковича мало не героєм, котрий втер носи шлимазлам із криміналу.

Привід поділитися тим, що муляло, виник досить скоро. Не кажучи, хто підкинув подібну думку, Клим почав про можливу причетність Леона Радомського до вбивства доньки. Насправді це таки засіло в мізках, і кортіло або підтримки, або – спростування. Бо ще сам не знав, як поставитися до такого. Адже Йозеф Шацький був чи не єдиним із непричетних прямо до справи осіб, хто знав: Кошовому слід знайти відповідь кров з носу. Якщо все вказує на батька, котрий дізнався про доньчині брудні таємниці й вирішив сам покарати її, справи зовсім кепські.

Нікуди з подібними висновками не підеш.

Найперше – нема ходу в поліцію. Комісар Віхура скоріш арештує Клима, ніж запідозрить нафтового магната, мільйонера, мецената, поважну й шановану персону.

– То є дуже добре, – діловито кивнув Шацький, вислухавши приятеля до кінця. – Ви принесли це до нас, і то мудро, пане Кошовий.

– Я шукав тут підтримку й знайшов. Щиро вдячний.

– У родині Шацьких вас підтримають завжди, пане Кошовий, – сказала Естер. – Більше нікому не кажіть про Радомського.

– Чому?

– Забудьте. Вас візьмуть на кпини.

– Хіба батько не може вбити власну дитину? Світ жорстокий, пані Естер.

– Ви то кажете мені, пане Кошовий? Повірте, вей, повірте, пане Кошовий, з якими знаннями про людську ницість я живу на світі! Так, батько ладен убити дитину, я припускаю. Матері так само не всі святі.

– Естер багато знає, – підтвердив Шацький, поцмокавши губами. – Навіть мені розповідає не все. Береже нерви.

– Твої, – зауважила вона.

– Хіба я що? – розвів руками Йозеф.

– Ми з Шацьким пильно стежимо за цією історією. Бо все ж мій Йозеф вам допомагає, пане Кошовий. Тож я маю знати, в чому він заплутаний. І поясню, чому ви можете тепер і далі спати спокійно, – Естер вмостилася зручніше. – Ось візьміть хоча б нашого халамидника Шмуля, був би він нам здоровий. Свої вчинки він від усіх приховував. Тож коли меламед прийшов сюди навідати хворих та викрив брехню, то шокувало направду, пане Кошовий. Тепер скажіть, хіба пан Радомський не знав, ким є його донька, хай вона спочиває з миром?