Андрій Кокотюха - Автомобіль із Пекарської

Мусив визнати: Басі вдавалося. Вона справді була талановитою та яскравою акторкою, яка використовувала будь-яку нагоду, аби показати себе в усій красі та майстерності.

Вранці до театру на генеральну репетицію вона вибралася у звичайному, нічим не прикметному одязі. На сцену вийшла в костюмі, котрий відповідав її невеличкій ролі: капризної молодшої сестри головної героїні, яку в фіналі щасливі закохані, так уже й бути, роблять своєю весільною дружкою. Та на прийняття вийшла, вбрана у стилізовані турецькі шальвари й простору туніку, виклично граючи сумішшю помаранчевого та смарагдового кольорів. Голову прикрашав чи то тюрбан, чи то стилізований під нього капелюшок, хоча руде волосся не закривав повністю, й воно ніби доповнювало собою загальну картину. Цією прем’єрою – прем’єрою одягу – був би неабияк задоволений сам Поль Пуаре [31], аби бачив, як львівські кравчині втілюють його ідеї та фантазії.

За інших обставин не лише вбрання, а й загалом поведінка Басі могли б викликати мовчазний осуд не лише в старшої, а й навіть у певної частини молодої публіки. Та її, як зрозумів Клим, рятувало те, що вона – акторка. Значить, за визначенням, натура натхненна, котрій варто дозволити в окремих випадках поводитися й одягатися так, як вважатиме за потрібне.

Тим часом Бася не лише влаштувала свій невеличкий бенефіс. Її дуже тішило, коли присутні звертали увагу на доволі помітну своєю строкатістю парочку: світський молодий пан у строгому фраку та з елегантними вусиками під руку з легковажно, хай і за велінням паризької моди, вбраною панною. Вітаючись з гостями, частину яких напевне знала лише в обличчя, вона негайно рекомендувала свого супутника – відомого адвоката пана Кошового. Хоч Клим адвокатом у Львові ще не став, вирішив не заперечувати. Тим більше, що Бася всякий раз досягала потрібного ефекту, чуючи навзаєм: «А-а-а, той самий пан Кошовий?», після чого починався довільний перелік подвигів чи просто діянь, завдяки яким тутешні газети зробили його відомим у певних колах. Басю під час такого перло від гордощів, й вона знову ризикувала захлинутися від щастя.

Вона – в центрі уваги. Її бачать із відомою людиною. Й не забувають при тому: вона – актриса.

Для Клима ж настав момент, коли подібна увага до власної персони почала обтяжувати. Передусім – через Магду Богданович. Вона, звісно, теж була серед запрошених. Тому Кошовий лишався непоміченим недовго, зважаючи ще й на активну діяльність своєї супутниці. Магда зустрілася з ним поглядом, і навіть із такої відстані – через зал, розділені зайнятими собою та загальною атмосферою людьми, Клим не прочитав у ньому нічого доброго для себе. Здається, Магда вважала його тут зайвим, і десь у глибині душі Кошовий був готовий із нею погодитися. Те все ж не пані Богданович тут правила бал, і він, виклично піднісши голову й виставивши вперед підборіддя, демонстративно відвернуся…

Щоб побачити в протилежному боці молоду особу, котра, явно не будучи серед усього чужою, тим не менше трималася дещо відчужено. В очі кидалася передусім сукня: завдяки модному нині крою незнайомка була в ній подібною на квітку. Принаймні, таке складалося перше враження. Жодних прямих ліній, кутів та закінчень, все округле, ніби ось-ось розкриється бутон. Як писали в жіночих журналах, котрі щедро цитувала Бася, сама природа, жодної геометрії. Але все перекреслювала категорична відсутність рюшів і виклична однотонність вбрання. Так молода пані нагадувала швидше не квітку, а комаху, котра шукає, куди б приземлитися. Причому – не таку вже безпечну комаху, сукня кольору пролитого вина, особливо – через звужену талію, робила незнайомку схожою на шершениху.

– Матка Бозка Ченстоховска!

Клим здивовано глянув на Басю. Та вже перехрестилася раз і тепер швидко клала новий хрест, дивлячись при цьому на молоду жінку. Потім повелася ще дивніше: роздратовано сплюнула, що зовсім не віталося в даному добірному товаристві, й полегшено зітхнула:

– Але я дурна, прости мене, Господи.

– Щось сталося? Щось не так?

Клим боковим зором далі стежив за незнайомкою, котра тим часом мило, рівно й зазвичай коротко спілкувалася з присутніми. Всі, до кого говорила, схоже, знали її. Проте не аж так близько, аби витрачати час на тривалі й докладні розмови.

– Злякалася, бо думала – Агнеля воскресла, а ніхто, крім мене, не бачить, – мовила Бася, тут же пожалівшись: – Вона в мені, бач, глибоко засіла, Климе. Такий слід залишила в душі та серці, важко позбутися відбитку.