Андрій Кокотюха - Автомобіль із Пекарської

Шацький знову кивнув. Вже прожував, та хоч як не мав, що на почуте відповісти. Клим ковтнув пива.

– Нарешті – ведмідь. Комісар Марек Віхура. Не хоче випускати з кігтів Густава Сілезького, до якого давно підбирається і який вже тривалий час вислизає від кримінальної поліції. Сам Сілезький довів мені, що в момент убивства Агнелі був далеко від Пекарської. Припустімо, хтось задушив дівчину за його наказом. Та все розбивається об спосіб убивства. Жертва, за словами того ж Віхури, знала вбивцю та довіряла йому безмежно. Це можна застосувати до самого Сілезького. Та навряд чи – до його посіпак, включно зі знайомим вам паном Тимою. Отже, для мене Сілезький – досвідчений чоловік, котрий прийняв якусь, поки що не відому мені гру особи, що годиться йому в доньки. Хоча з того, що я чув про панну Агнелю від вас, Шацький, та нахапався від інших краєм вуха, подібний зв’язок був цілком у її дусі. Навіть стилі.

– Це називається «гратися з вогнем», – нарешті вставив Йозеф, витираючи серветкою масні губи. – Все одно, як гасати автомобілем на великій швидкості міськими вулицями, коли правила тобі то забороняють.

– Може, й так, – погодився Клим. – Навіть напевне так. Не вдаватимусь у подробиці, сам їх ще не знаю. Та в житті вбитої юної особи були кокаїн та підозрілі ігрища зі шмаганнями.

– Кокаїн? – Шацький витріщив очі. – Вона втирала порошок у ніздрі і так їздила за кермом свого авта? Пане Кошовий, ви собі не уявляєте, в якій небезпеці опинялися люди, котрі в той час йшли вулицями чи їхали кіньми! І панну Агнелю під кокаїном… шмагали?

Клим зітхнув.

– От не хотів же вам нічого казати, дурень. Тільки збив з пантелику. У мене питань так само багато. Більше, ніж у вас, повірте. Та поки єдиний висновок: ви праві. Точніше не скажеш – єдина донька нафтовика-мільйонера за життя справді дозволяла собі небезпечні ігри. Найпростіший висновок – бісилася з жиру. Але щось мені підказує: простим шляхом іти тут не слід. Так чи інакше, для мене Сілезький у цій ситуації – все одно не вбивця. Якщо я виконаю його прохання та знайду іншого, певнішого кандидата, Віхурі доведеться випускати пана Густава на волю. Ще й вибачитися, чого доброго. Як думаєте, він хоче так робити?

Шацький заперечливо мотнув головою.

– Отож. Бачте, як би я далі не повівся, матиму проблеми. Відмовитися не вільно, бо наживу ворогів серед львівських злодіїв, що небезпечно. Починати щось робити, аби виконати прохання, так само небезпечно. На заваді стане закон в особі комісара Віхури, помножений на особистий вплив Магди Богданович. Вона мене зі світу зживе, Шацький.

– Не гнівайтесь, пане Кошовий, але пані Магда для вас – найнебезпечніший противник.

– Чого ж гніватись, я ж сам це визнаю. І не знаю поки, як вийти з ситуації. Бо що б я тут не зробив, нічого не можна.

Шацький наморщив лоба і з таким виглядом узявся доїдати свою страву. Кошовий мовчки стежив, як дантист розправляється з м’ясом, вичищає хлібом підливу, допиває своє пиво, і час від часу кидав оком на тутешню публіку. Сьогодні було людно, але, на щастя, не гамірно. Всі присутні занурилися у власні розмови, і ніхто ні на кого не звертав уваги. Натомість Йозеф, доївши й допивши, теж глянув на всі боки, зараз уже не вишукуючи, хто б раптом за ним стежив, а оцінюючи зібрання. Зачепившись за когось оком, поцмокав губами, кивнув Климові на трійцю за дальнім кутнім столиком.

– Бачили їх раніше, пане Кошовий?

– Може, й бачив. Не звертав уваги.

– Даремно. То професор Манькевич, доктор Піньковський та інженер Турчанюк.

– Чим вони такі знамениті?

– Манькевич математично обраховує ймовірність великої війни в найближчі п’ять років. Піньковський так само доводить, виписуючи формули, що велика війна неможлива. Турчанюк, залежно від обставин, може стати на той чи інший бік. Їхніми формулами отой тутешній зошит списаний уже на третину.

– Хіба математика може довести, буде війна чи не буде? – знизав плечима Клим.

– Вони переконані – математика може все, якщо її правильно застосувати. – Шацький говорив цілком серйозно. – Та Бог із ними. Попервах трійця цікавила всіх, передусім газетярів. Потім – лише колег, фахівців. Тепер на них лише я звернув увагу, і лиш тому, що ви про них нічого не знаєте. Нас же переймають інші питання, хіба ні?

– Війна не менш важлива. Про неї чим далі, тим більше говорять.

– Вона нікому не потрібна, – повчально мовив Шацький. – Гляньте хоча б на Кракідали! Там почалися будівельні роботи, ламають старі будинки, зводять нові ошатні кам’яниці, і то – початок. Грошовиті люди мають великі плани, куди вкласти кошти. Жодна війна ще коштів не зберегла. Ми ж не про це говоримо тут, пане Кошовий?