Андрій Кокотюха - Автомобіль із Пекарської

– До слова, – зауважив Клим. – Це на слуху, погодьтеся.

– Цілком, – кивнув Шацький. – Але до наших справ давайте, ближче.

Климові брови знову скочили вгору.

– Хіба мої справи тепер – наші?

– Я ж посвячений в міру скромних сил, – сказав Йозеф. – Тож прошу зважати на мене й надалі. Тим більше, що маю для вас пораду.

– Яку саме?

– Дуже просту. Ви б самі здогадалися рано чи пізно. Та ліпше най би то ся стало раніше. – Шацький прокашлявся. – Мені здається, що краще, ніж гарні приятельки, про панну Агнешку ніхто не розкаже. Повірте мені, вони радо пліткуватимуть із сторонньою особою. Шукати їх навмисне не треба. Всі вони бувають у салонах або – на театральних прем’єрах. Лишається познайомитися з потрібною. Збоку таке знайомство навряд чи викличе підозру. Я вірно кажу, пане Кошовий?

Віко смикнулося.

– Раціональне зерно в цьому є, – погодився Клим. – У всякому разі, щось мені підказує: причини того, що сталося, слід справді пошукати в непублічному житті нашої жертви. А подруги напевне знають деякі таємниці. Хоч це мені не дуже до душі, але доведеться на якийсь час перетворитися на світського лева. І я навіть знаю, яка найближча театральна прем’єра.

Захлинутися від щастя.

Тепер Клим знав, як пояснити прочитаний десь вислів. Пропустив його повз очі, знизавши плечима, бо автор вкрутив фразу в пригодницький роман і, мабуть, хотів виглядати вправнішим у власних очах. Книжка була так собі. Хоча б – через постійні спроби того, хто її написав, без нагальних потреб кучерявити мову. Демонструючи читачам свій вищий, ніж у інших, рівень освіти, словникового запасу та помітно заграючи до жінок: стиль писання нагадував рожеві дамські романи. Чомусь оте «леді, побачивши його без чорної маски, захлинулася від щастя, бо впізнала того, кого давно й палко жадала всім серцем» роздратувало Кошового найбільше.

Тьху, липке рожеве солодке паскудство…

Але зараз, дивлячись на Басю, подумки попросив пробачення в незнайомого йому літератора, котрого облаяв так брутально. Мабуть, ця людина має величезний життєвий досвід, аби так точно, буквально дослівно описати стан молодої жінки, котра дізналася: її приятель – бо «коханець» усе ж не надто пристойне слово, – здався на милість переможця після тривалої облоги. Й погодився вдягнути на театральну прем’єру, в якій задіяна його колєжанка, фрак.

Хай цього разу, вбираючись так уперше в житті, Клим вирішив орендувати його. Нічого, сподобається – і наступного разу вже зніматиме мірку в найкращому модному салоні Львова, в одного з найвідоміших кравців. Бася сама готова була шукати майстра й мужньо ходити на всі примірки. В усякому разі, сьогодні вона сміливо може з’явитися на світському прийнятті під руку з елегантним чоловіком, котрий не виглядає, як конторський службовець середньої руки. Хай у добротному, але все одно – дуже діловому, казенному, не вихідному костюмі.

Ось чому Басі Райській перехопило подих, і вона почала ловити ротом повітря, мов риба, котру викинуло на берег. Кошовий аж злякався: ще задихнеться, та Бася дуже швидко опанувала себе, тепер, навпаки, задихавши голосно й часто. Потім, забувши про умовності, стрибнула Климові на шию з радісним вереском, зацілувала, й зараз йому самому забракло повітря.

Згодом Бася щедро віддячила за те, що він нарешті погодився виглядати належно . Поки після всього збиралася на традиційну вже для них вечірню прогулянку, Кошовий став біля вікна й закурив пахку тонку сигару. За кілька затяжок признався собі: брешуть чи помиляються ті, хто думає – до жіночих ніжок треба кидати міста й країни, звертати заради них гори чи переходити океани набрід, обсипати грошовим чи діамантовим дощами. Насправді для відчуття повного щастя їм треба зовсім небагато: аби з чоловіком, до якого небайдужа, можна було красиво вийти в люди.

За мужчину, з яким ти поруч, не має бути соромно.

…Прем’єра в «Колізеї» сталася через два дні, й потім дирекція відсвяткувала цю нагоду прийняттям. Бася ще не дослужилася до головної ролі, та значилася Барбарою Равлик у програмці, яку охоче підписувала всім бажаючим. Кошовий, стоячи поруч і вкотре роблячи висновок, що той, хто придумав фраки, вигадав їх не для нього, помітив: його подруга була трохи не в міру активною, прагнучи потрапити на очі якомога більшій кількості відомих у Львові людей. Клим не надто помилявся, припускаючи: Бася часом нав’язує себе, буквально змушуючи гостей дати програмку на підпис також їй. Хоча тут, на банкеті, продовжувала виконувати роль, точніше – не виходила з неї. Лиш цього разу грала зірку сцени, котру повинні краще розгледіти ті, хто не зміг цього зробити в залі.