Андрій Кокотюха - Автомобіль із Пекарської

– Перепрошую, пані Дано, але чому ви вирішили, що я на них не зважатиму?

– Бо навряд чи я зацікавила вас учора сама по собі. Вас цікавить моя покійна партнерка.

Сказано було м’яко, без докору чи звинувачення. Та все одно прозвучало, ніби грубо відрізане. Поки Клим шукав відповідь, принесли каву з десертом. Дана додала в каву молока, і, поки розмішувала цукор срібною ложечкою, Кошовий знайшовся.

– Почасти ви маєте рацію, пані Дано. Але – лише почасти.

– Що це значить?

– Мене так само цікавите ви. Як особа, наближена до загиблої.

– Вбитої, – сухо сказала Дана.

– Прошу?

– Називайте речі своїми іменами. Панна Агнеля завжди робила тільки так. Не любила подвійних смислів, недомовок тощо. Звісно, могла сказати про справжній стан речей вголос та в лице, бо високий статус дозволяв не мати потім проблем через надмірну різкість. Та правда чесніша за цноту, пане Кошовий. І правда в тому, що панну Агнелю вбили. Задушили у власному автомобілі, біля власного будинку. Хтось бажав їй зла і тієї ночі втілив темні бажання.

Віко сіпнулося.

– Зрозуміло. Дякую за пояснення, все стало на свої місця. Так само не буду надміру делікатним.

– Якщо говоритимете по-діловому, відразу про справи, вважатиму це виявом поваги до себе як особистості, – зазначила Дана. – Ви ж запросили мене з доброго дива на каву з тістечками. Тим більше, не сукні обговорювати. Чомусь я переконана: ви не великий знавець європейської жіночої моди, пане Кошовий.

Клим посміхнувся:

– Отут можемо посперечатися, пані Дано. Та не варто. Мені потрібна допомога, вірніше – порада. Й надати її може лише особа, котра була близька з Агнешкою Радомською. Здається, ви з таких.

– Вам не здається, – мовила вона, зробивши ковток кави. – Так і є. Панна Агнеля погано сходилася з людьми. Тобто, – тут же виправилася, клацнула пальцями, ніби підштовхуючи в такий спосіб думки у вірному напрямку, – вона постійно була серед людей, у вирі життя, не ховалася у мушлях. Проте розуміла й не раз казала мені: не будь тато мільйонером, коло тих, хто називає себе друзями, звузилося б до тебе однієї, Дано.

Цитуючи, Дана непомітно зробила щось із своїм голосом. Змінила, не докладаючи для того спеціальних зусиль. У неї все вийшло природно, немов відтворювала інтонації та манеру Агнелі вже багато разів. Зникла навіть природна Данина хрипкуватість. Ніколи не чувши раніше, як говорила вбита за життя, Кошовий готовий був погодитися: це звучало саме так. Ну добре, дуже близько до оригіналу.

– Невже її не могли полюбити такою, яка була?

– Без татових статків, модного салону, журналу, кам’яниці на Пекарській та власного автомобіля? Дуже смішно, пане Кошовий. Хтозна, за інших обставин – так. Але ж ми не припускаємо інших обставин.

– Гаразд, запитаю інакше: якщо в панни Агнелі було мало щирих, справжніх друзів, вона напевне мала багато ворогів?

Дана похитала головою.

– Не мати великого кола колєг та колєжанок зовсім не означає, що мусить бути велике коло ворогів. Я б швидше говорила про заздрісників, – вона взяла двома пальцями срібну ложечку, замислено покрутила її, з демонстративною акуратністю поклала на тарілку поруч із недоїденим солодким. – Ви вважаєте, її вбили через заздрість?

– Чому ви взагалі вирішили, що мене переймають мотиви вбивства вашої партнерки?

Вона знову похитала головою.

– Ай-ай-ай. Ви кепський актор, пане Кошовий. Ходите весь час колами, хоч я чудово розумію – вас цікавлять саме обставини Агнеліної смерті. Обіцяли ж говорити прямо, то кажіть, я вас слухаю.

Туше. [33]

Клим витримав це, бо чекав на щось подібне. Не те щоби навмисне підводив розмову до такої межі. Та саме після таких слів зрозумів: якщо його погані акторські здібності очевидні, час перевірити, чи є вони в нього хоча б якісь. Врешті-решт, його коханка – актриса, мусив же він від неї щось та й перейняти, бодай ази. Не збирався морочити голову Дані, але припустив: якщо зараз трошки зіграє, дівчина повірить швидше. Адже щойно, як сама думає, загнала чоловіка на слизьке. Тож доведеться припинити прикидатися й грати вар’ята.

– Від вас нічого не приховаєш, пані Дано, – визнав покірно. – Ви дуже уважна, навіть прозорлива. Так, перепрошую, що весь цей час ходжу поруч, не починаю відвертої розмови, заради якої вас запросив. Але повинен дещо пояснити.

Дана уважно слухала, не маючи наміру переривати. Ваш вихід, акторе Кошовий.

– Мій інтерес до цієї історії неофіційний, – почав він обережно. – Бо я справді приватна особа. Є лише тим, хто указаний на візитівці: нотарем із маленької контори «Штефко і партнери». Проте зацікавленість і не зовсім уже особиста. З панною Агнелею знайомий не був, життя нас не зводило, ми, як ви вірно зазначили, люди з різних кіл. Стороння особа, як не крути. Це й потрібно поліції.