Андрій Кокотюха - Автомобіль із Пекарської

Клим ступив до Йозефа, простягнув руку:

– Тримайте.

Нічого не розуміючи, Шацький дав навзаєм свою правицю, і Кошовий міцно стиснув її.

– Вітаю вас! Пані Шацька тим самим виявила до вас високий рівень довіри. Я зовсім не жартую, нема з чого кепкувати. Вона вірить у те, що ви, її чоловік та батько чотирьох ваших дітей, здатні не лише бути поруч у скрутну хвилину, а й прийти на допомогу, підставити плече, захистити, врятувати. Нарешті вас визнали вдома, Шацький!

– Але ви все одно кепкуєте, – буркнув той.

– Чому? Зараз ви отримали від пані Естер індульгенцію на всі ваші подальші походеньки! Тепер можете сміливо користатися цим, блукати містом скільки й де заманеться. А в разі неприємностей списуйте все на мене. Себто на необхідність допомагати мені.

– Я не зловживатиму, – сказав Йозеф, після чого сумно зітхнув. – Та й для чого? Мені б таку, як ви кажете, індульгенцію мати років зо двадцять тому. А нині… Ех!

Настала його черга розводити руками.

– Мушу заспокоїти, Шацький, і вас, і пані Естер. Небезпечних пригод цього разу не передбачається. Принаймні, поки. У ризиковані справи не буду вас втягувати, хоча за допомогу й підтримку щиро вдячний. До речі, сьогодні я просто запросив вас прогулятися до передмістя, в бік Зеленої. Вважайте, ніколи там не був, можу заблукати.

– Особливо плутати нема де, – заспокоїв його дантист. – А я знаю тамтешню місцевість досить добре. Шукаєте там щось конкретне?

– Одну віллу, невеличку й прикметну. Незабаром треба туди навідатися.

– Що там?

– Побачимо.

– Навідатися треба нам?

– Мені.

– Але ж то у справі про вбивство панни Радомської?

– Саме так.

– Отже, навідаємося разом, – заявив Шацький категорично. – І беремо зараз візника, бо дні коротшають, вересень посередині. Не хочеться вештатися в сутінках, привертати надмірну увагу роззяв.

Вони сіли у дорожку, та Йозеф, за порадою Клима, назвав візникові корчму на одній з найближчих до Зеленої вулиць. Звідти домовилися рухатися пішки. Потім вони неквапом перейшлися вздовж трамвайної колії, аби нарешті вийти в указаному місці. Кошовий не мав жодного сумніву – згадана корчма та місцевість круж неї Шацькому знайомі досить добре. Вирішив не розпитувати, звідки, віддався, як завжди робив, на милість провідника, й вони пірнули у двори. Перетнувши їх, виринули неподалік храму, в якому Клим, придивившись, визначив німецьку кірху. Далі з обох боків вулиці потягнулися ошатні кам’яниці, здебільшого – нові чи недавно перебудовані згідно з вимогами сецесії. Поки йшли, довкілля поволі огортали ранні, ще теплі вересневі сутінки. Шацький якщо й не знав, куди їм точно йти, то інтуїтивно визначав напрям і знову завернув у двори саме там, де треба.

Вони опинилися в глибині Зеленої, в невеличкому затишному садочку, котрий поволі-поволі починав жухнути. Серед дерев уздріли будівлю, наче навмисне зведену так, аби не привертала спеціальної уваги. Наблизившись і побачивши названу Даною особливу прикмету, жіночі барельєфи на фронтонах, Кошовий зрозумів: їм сюди.

У вікнах не світилося. Клим із Йозефом обійшли віллу кругом, переконавшись – нема нікого, будівля наче вклалася спати. Свербіло зайти негайно, ключ у кишені раптом перетворився на справжню гирю, Кошовий навіть торкнувся його пучками пальців. Та плани лишив незмінними: завтра – значить, завтра.

Коли поверталися назад, Клим запросив Шацького на пиво, і той не відмовився. Все ж таки йому підказали зручний спосіб трошки порушувати встановлені пані Шацькою режим, розпорядок та правила поведінки чоловіка. Тож, припустив він, запах пива йому нічим не загрожує. Принаймні – тепер. Однією гальбою не обмежились і могли б балакати ще, та Кошовий мусив зважати на час – Бася сьогодні грала у виставі, й він у такі дні за негласною домовленістю заїжджав за нею в театр, бо Басі було приємно. А ще після вистави вона втомлювалася, тому засинала швидко, звільняючи в такий спосіб від необхідності забавляти її розмовами й даючи змогу спокійно посидіти з сигарою, подумати, скласти плани на найближчі дні.

У свої таємні справи Клим від самого початку вирішив не посвячувати коханку, знаючи – їй буде цікаво, закидає питаннями, але й не зможе довго тримати язичка за зубами. Менше ж за все Кошовому хотілося, аби про його приватний клопіт знала вся трупа «Колізею».

Ранком Бася ще спала, і Клим скористався цим, щоб витягнути з нижньої шухляди великого масивного комода револьвер. Два роки тому зброю йому роздобув Єжи Тима на його прохання. Тоді обставини вимагали мати зброю при собі. Потому Кошовий заховав револьвер подалі, кілька разів на рік вибираючись за місто в ліс навмисне задля стрілецької практики. Клим не знав, чи доведеться йому ще колись вийти з дому озброєним. Але коли вже мав револьвер, вважав за потрібне навчитися стріляти й не забувати навичок.