Богдан Коломыйчук - В'язниця душ

— Згоден, — посміхнувся комісар. — Забудьте, це просто роздуми.

— Бажаєте ще кави? — звернулася жінка до поліцейських.

— Ні, — як завжди за двох, відповів Вістович. — Маю до вас останнє прохання.

— Гаразд.

— Пригадайте, будь ласка, дату того першого візиту сюди добродія Гальдена.

Марія замислилась, але врешті впевнено відповіла:

— Це було двадцятого жовтня, пане комісаре.

— Ви впевнені?

— Цілком.

— Це все, що я хотів знати, пані Маріє, — сказав поліцейський. — Зараз майже десята, ви збираєтесь додому?

— Ні, сьогодні я залишусь. Хочу бути біля господині.

Видно було, що цей короткий допит її втомив, і жінка хотіла якнайшвидше позбутися товариства поліцейських.

— Вам не заважає, що ми тут куримо? — запитав комісар, коли Марія вже була на сходах.

— Зовсім ні, — відповіла вона. — Професор був затятим курцем. До того ж полюбляв міцний львівський тютюн. Я звикла.

— Львівський тютюн не найгірший, — зауважив Вістович.

Втім, сказав він це радше Самковському, бо Марія вже сховалася за дверима покоїв нагорі. Підлеглий кивнув.

— «Nawet Pani Cesarzowa pâli tyton z miasta Lwowa» [27] «Навіть пані цісарева (імператриця) палить тютюн з міста Львова» (Пол.). , — пригадав Самковський рядок з рекламного віршика, яким продуценти львівських цигарок заохочували купувати їхню продукцію.

— «Tyton z miasta Lwowa», — повторив комісар, — tyton lwowski... Пані Цимес писала мені, що на ґудзиках одягу третього клієнта покійної Софії були витиснені дві літери: Т і L. За її описом, цей чоловік підприємець.

— Ерік Міллер, — клацнув пальцями Самковський, — власник львівської тютюнової фабрики.

— Віденець? Вдівець? — перепитав комісар.

— Так! Це точно він, — в азарті ад’юнкт навіть скочив з місця. — Місяць тому приходив скаржитися, що у Винниках [28] Винники — містечко поруч Львова. його обікрали.

— Подумати лишень, Самковський, якби ми зібрали за одним столом усіх любителів бордельних насолод, то отримали б досить порядне і достойне товариство, — посміхнувся Вістович.

На цьому він, здавалось, утратив інтерес до власника тютюнової фабрики і продовжив читати про скандинавську нечисть. Самковський невдовзі заснув, а коли прокинувся, комісар (якщо тільки він спав) курив свою першу вранішню цигарку.

— Котра година, шефе? — захриплим голосом поцікавився ад’юнкт.

— Сьома ранку, — відповів той.

За кілька хвилин до вітальні зайшла Марія, принісши поліцейським сніданок.

— Як почувається пані Сабінська? — запитав Вістович.

— Начебто краще, — відповіла служниця. — Проте, дуже вас прошу ще почекати зі своєю справою.

— Як накажете, — мовив комісар, розрізаючи ножем запашну кайзерку, щоб напхати всередину малинового Конфітуру. — Нехай пані одужує.

Самковський у цей час робив те саме.

— Ось що ми зробимо сьогодні, — сказав Вістович підлеглому, коли Марія пішла: — Я зустрінуся з цим Еріком Міллером, а ви, щойно вас тут замінять, знайдіть Фельнера і разом з’ясуйте одну річ.

— Що саме? — перепитав Самковський, не перестаючи жувати.

— Чи траплялися у Львові за останній час ще випадки таких смертей, як смерть професора і Софії Вільчевської, коли від трупів залишився ледь не сам порох.

— Niema sprawy, szefie [29] Без проблем, шефе (Пол.). , — відповів ад’юнкт і запхнув до рота черговий кусень випічки з конфітуром.

— От і гаразд.

Поліцейські закінчили сніданок, і комісар першим вийшов з будинку.

До Винників, де власне знаходилась тютюнова фабрика, з Личаківської було недалеко, але через дощі, які не припинялися у Львові вже кілька днів, дорога перетворилася на суцільне глиняне місиво, і фіакр діставався туди майже годину. Опинившись нарешті у потрібному місці, Вістовим з жахом подумав, що сьогодні йому ще повертатись до Львова тим самим шляхом, і, не стримавшись, голосно вилаявся.

Ерік Міллер був у своєму кабінеті й, отримавши візитівку поліцейського, наказав його впустити. Коли Вістович зайшов, чоловік виглядав дещо здивованим, але привітно простягнув йому руку і запросив сісти.

— Не очікували візиту поліції, пане Міллере? — запитав комісар, трохи затримавши погляд на вікні, звідки проглядався чудовий краєвид на довколишні ліси.

— Щиро кажучи, ні, — відповів той. — Тому радий буду дізнатися, чим можу стати в пригоді.

Міллер говорив польською з помітним німецьким акцентом.

— Гаразд, тоді одразу до справи, — мовив гість, зрозумівши, що пропозиції випити він не дочекається. — Ви навряд чи про це знаєте, пане директоре, але кілька днів тому у Львові померла молода дівчина на ім’я Софія Вільчевська.