Богдан Коломыйчук - В'язниця душ

Незважаючи на свій кепський стан, Вістович потроху починав розуміти, куди той хилить. І це розуміння було бальзамом на його душу.

— Розкриття убивств не наша справа, — продовжив Редль, — але контррозвідка зацікавлена у тому, щоб убивцю знайшли.

— Наскільки мені відомо, поліція взялася за цю справу, — сказав комісар, уважно спостерігаючи за співрозмовником.

Сівши за його секретер, полковник підтягнув до себе переповнену попільничку і неквапно закурив.

— Я хочу, щоб ви зрозуміли мене правильно, Вістовичу, — за кілька хвилин продовжив Редль, — у тутешній Дирекції поліції працюють переважно поляки, які й самі раді позбутися проавстрійських елементів у сеймі. Я не здивуюсь, якщо невдовзі вони закриють цю справу і повідомлять, що сердешний Раковський публічно наклав на себе руки. Тому сподіватися ми можемо тільки на вас і Шехтеля. На щастя, він тепер уже директор поліції.

— Саме завдяки вам, полковнику, — випалив комісар, — я й не можу зараз зайнятися цією справою. Тому покладайте свої надії на одного Шехтеля! А я подбаю про те, щоб вчасно з’являтися до суду в справі Гаусмана...

Перечекавши цю хвилю гніву, Редль продовжив своїм спокійним крижаним тоном:

— Ми подбаємо про те, щоб слухання припинились на час розслідування. Також подбаємо про вирок. Він буде залежати від ваших старань, Вістовичу.

— І все? — запитав той, і собі заспокоївшись.

Комісар зрозумів, що іншої подібної можливості поторгуватись за своє майбутнє в нього може не трапитись.

— Ми підтримаємо вашу подальшу кар’єру, — відповів Редль, — також можете розраховувати на підтримку Evidenzbureau [12] Контррозвідка Австро-Угорської імперії. .

— Мені потрібні письмові гарантії, — мовив комісар.

— Сьогодні Вільгельм Шехтель отримає телеграму від міністерства поліції з пропозицією розглянути вашу кандидатуру на посаду заступника директора, — відповів Редль, — це, як на мене, найкраще свідчення серйозності наших намірів щодо вас.

Полковник вилив рештки прохолодної кави собі у філіжанку.

— По щирості, комісаре, у вас невеликий вибір, — зауважив він, — не забувайте, що слідство у вашій справі наразі триває. І тільки ми можемо його зупинити.

— Тоді вам не потрібна моя відповідь, — сказав Вістовим і, не втримавшись, потягнувся за випічкою. Голод ставав нестерпним.

— Може, й так, — погодився Редль, — а тепер я скажу найголовніше... Бартоломей Раковський мав бездоганну репутацію. І такою ж вона мусить залишитись після цього розслідування. Пан зрозумів мене, Вістовичу?

— Зрозумів, — понуро відповів той.

— Чудово, — полковник загасив цигарку і підвівся з-за секретера. — Гадаю, до вечора вас буде відновлено на посаді. За справу краще беріться негайно.

Він застебнув плащ і після цього додав, простягнувши комісару візитку:

— Звертайтесь, якщо буде потрібна моя допомога. Але тільки у крайньому випадку. Успіху, пане Вістовичу.

З цими словами Редль вийшов. Почекавши трохи, комісар підійшов до вікна і побачив, як той виходить з його будинку. Роззирнувшись довкола, полковник подався вздовж вулиці, а потім пропав з виду.

До його кімнати повернулась Бейла. Жінка також була одягнута для виходу.

— Ти не залишишся? — запитав комісар.

— Ні, — відповіла вона, — я хвилювалась за тебе, втім, тепер бачу, що все гаразд.

Вістовим спробував легенько взяти її за лікоть, але вона не дозволила.

— Адаме, — тихо промовила Бейла, — ти знаєш, я ніколи і нічого не вимагала від тебе. Але не хочу бути потрібною лише тоді, коли тобі не щастить з дружиною.

Вістовим спробував заперечити, але не зумів збрехати. Вона посміхнулась і залишила його наодинці.

Вістовим перевдягся в чистий костюм і, залишивши кілька вікон у своєму помешканні відчиненими, вийшов на вулицю. Комісар найперше подався до фризієра. Він знав, що схожий зараз на опудало горили з музею графа Дідушицького [13] Йдеться про перший природничий музей у Львові, що був створений на основі приватної колекції графа Володимира Дідушицького у 1875 році. , а тому з полегшенням зітхнув за півгодини, коли вже був поголений і сам від себе відчував легкий запах «Eau de cologne».

У поліції ніхто не звернув особливої уваги на його повернення. Складалось враження, ніби Вістовича не було тут від учора. Поліціянти віталися з ним, ледь відриваючись від справ, навіть якщо просто палили цигарки і теревенили про якісь дурниці.

Самковський при появі шефа звично підвівся з-за столу й одразу ж знову сів. На столі Вістовича лежала незграбно підшита справа.