Богдан Коломийчук - Богдан Коломійчук. Готель Велика Пруссія

Дивом упіймавши останній фіакр, комісар дістався до двірця, де за чверть години сів у поїзд в напрямку Шпандау. Тут, втомлений як пес, Вістович подався до кнайпи Макса Баума, де сподівався на ситну вечерю й кухоль доброго пива. Отримавши і перше, і друге, комісар нарешті зітхнув із полегшенням.

— Важкий день, пане Вістовичу? — запитав співчутливо Баум.

— Препаскудний, — відповів той.

— Не знаю, чи втішу, але маю для вас записку, — він простягнув йому запечатаний конвертик, — це від вашої дружини.

Вістовичу відняло мову.

— Гарна жінка з таким же акцентом, як у вас. Приходила вдень і попросила передати це вам, — поспішив сказати господар.

— Але звідки в біса ви знаєте, що вона моя дружина? — оторопіло запитав комісар. — Ця жінка так назвалася?

— Ні, але запитуючи про вас, називала то «паном Вістовичем», то просто «Адамом»... — трохи розгублено пояснив Баум. — Даруйте, я зовсім не пхаюся...

Господар підняв руки, мов солдат, який здавався в полон.

— Все гаразд, — заспокоїв його комісар, — маєте надзвичайну спостережливість.

— Налити вам ще? — він кивнув на порожній кухоль.

— Не відмовлюся, — погодився комісар. І коли той приніс йому нову порцію прохолодного й густого Weizenbier [36] Пшеничне пиво. , запитав: — А скажіть-но мені, пане Бауме, чи збереглися у вас старі газети? Хоча б річної давності?

— Та скільки завгодно, — промовив господар, — вже й не знаю, де подіти цей непотріб.

— Віддайте мені.

— Ви серйозно?

— Цілком.

— Але нащо вони вам?

— Шукаю одну річ.

— Он як! — в очах Баума спалахнули вогники зацікавлення. — Що ж, радо допоможу. Може, якось навіть розкажете, в чому річ.

— Принагідно, — кивнув комісар.

Коли господар зник у своїй комірчині за шинквасом, Вістович відкрив конверт і дістав із нього записку. «Адаме, я все ще живу в полоні страху і невідання. Чи є в тебе новини щодо тієї справи? Заради Бога, повідом мене... Анна», — писала йому актриса. Прочитавши, він вклав листок назад у конверт і заховав до кишені. За кілька хвилин знову з’явився Баум, несучи в руках два зв’язані пакунки.

— Ось, — видихнув він з полегшенням, кладучи їх під ноги Вістовичу, — тепер це добро ваше.

— Красно дякую, — приязно усміхнувся комісар. Він заплатив за вечерю і, взявши пожовклий архів, подався до свого помешкання.

У своїй прохолодній кімнаті йому страшенно захотілося спати, проте, пересиливши себе, Вістович заварив міцного чаю і взявся до роботи. Навряд чи він знав достеменно, що шукає в старій пресі, проте вже за годину почав обводити олівцем заголовки та фрагменти тексту, які привертали його увагу.

«Brandenburger Zeitung» від 12 листопада 1904 року.

«Страшна загибель відомого мецената!

У четвер, 10 листопада, сталася трагедія, яка наповнює наші серця гірким жалем і смутком. У своїй віллі в Потсдамі згорів живцем знаний жертводавець, справжній аристократ та впливовий політик барон фон Лютцендорф...»

«Die Post» від 4 грудня 1904 року.

«Опального російського вельможу допитали в поліції!

Граф Дємідов, який три місяці тому прибув до Берліна й одразу ж попросив політичного притулку, мусив сьогодні давати пояснення слідчим. Як повідомляють у поліції, причиною допиту була його діяльність на батьківщині. Рішення про статус перебування графа в Німецькій імперії досі не прийнято...»

«Die Post» від її січня 1905 року.

«Власниця мистецької галереї вчинила самоспалення!

Фрау Заславська, відома в Ляйпцизі колекціонерка полотен, скульптур та інших витворів мистецтва, в жахливий спосіб наклала на себе руки. Тамтешня поліція повідомляє, що вночі проти п’ятниці 8 січня жінка спустилася у пивницю свого будинку, облила себе гасом і підпалила. Що спонукало її до такого кроку, наразі невідомо. Фрау Заславська мала гарні стосунки з чоловіком і дітьми, не мала боргів, а мистецький ґешефт ішов у неї цілком успішно...»

«Berliner Zeitung» від 5 лютого 1905 року.

«Оголошення!

Приватні консультації і заспокійливі бесіди пропонує граф Дємідов.

Як жити в очікуванні кінця світу. Як досягти духовної рівноваги та очиститися від мирського бруду тощо».

У весняних номерах нічого незвичайного Вістович не помітив. У літніх говорилося про чимало пожеж, але всі вони були зумовлені надміру спекотною погодою. У вересні в астрономічну обсерваторію поруч із Шарлоттенбургом вдарила блискавка. Людей всередині не було, тож обійшлося без травм і смертей. Але все обладнання згоріло дощенту.