Марек Краєвський: Числа Харона

Попельський представив надзвичайно детальний портрет графа Юзефа Бекерського, який змалював йому покійний нині Леон Буйко. Обвинувачуваний у розповіді свідка постав перед нашими очима, немов живий. Ми побачили людину, сповнену суперечностей, у чиїй душі математика й інженерія змагалися з надзвичайною релігійністю. Проте вона не була сліпою чи екзальтованою, а навпаки, спрямованою, так би мовити, математично. Під час навчання в Казані Бекерський зіштовхнувся з російською релігійною сектою ім’яславців, серед яких переважали якраз математики! Це були відомі московські професори — не знаю, де вони були відомі, я про таких у житті не чула! — такі як Єгоров чи Лузін. Прибічники цієї секти, до якої Бекерський приєднався вже на початку перебування в Росії, вважали, наче «Бог є своїм іменем», що для математиків є зрозумілим і пояснюється теорією порядкових чисел. Захопившись ім’яславієм, Бекерський розпочав вивчати гебрайську мову, оскільки його цікавили контексти, у яких вживали священне ім’я ЙГВГ, яке одні вимовляють «Ягве», а інші — «Єгова». Неймовірно, але цей запеклий антисеміт вивчав гебрайську! Проте морок людської душі, якщо скористатися біблійною метафорою, ще більш непроникний, ніж темрява єгипетська.

Після цієї розповіді про Бекерського детектив охарактеризував покійного Леона Буйка, який разом з обвинувачуваним протягом трьох семестрів вивчав у Казані математику, перш ніж граф перевівся на технічний факультет. Буйко здійснив величезне математичне відкриття: опрацював теорію так званих чисел Харона, у яких «записана будь-яка скінченна послідовність». Оскільки тексти, усні або писані, є скінченною послідовністю літер, у числах Харона закодовано кожну з них. Позаяк життя будь-якої людини є текстом, то в числах Харона закодовано життя всіх від народження до смерті. Досі ключ до цього нескінченного шифру, який охоплює всіх людей, що жили колись чи житимуть на землі, був невідомий. Буйко вважав, що відшукав цей ключ у гебрайському тексті Старого Завіту. Зіставляючи різні фрази й вирвані з контексту слова, створював магічні квадрати (заради Бога, не питайте мене, що це таке!), які (тут Попельський теж виявився безпорадним) невідомо як використовував для розшифрування тексту про людське життя, записаного в числах Харона. Хай там як, Буйко цілковито присвятив себе дослідженню Біблії. Випадково встановив цікавий числовий збіг, який стосувався двох жінок, що з ними він мав інтимні стосунки. Мова йде про ворожку Любу Байдикову та повію Лію Кох. Додавши числа, які відповідають літерам їхніх імен (не розпитуйте мене, яким це чином літери можуть мати числове значення!), отримав суму 68. Додавши літери-числа гебрайських відповідників їхніх професій (слова «пророчиця» й «блудниця» теж мають у гебрайській якісь числа), також отримав 68. Він вирішив, що це знак. Продовжуючи працювати в реєстраційному бюро, він потайки почав шукати в книгах таких людей. Випадково натрапив на інформацію про єврейське походження матері свого колишнього університетського товариша, а нині багатого землевласника й запеклого націоналіста Юзефа Бекерського.

І тут відбулося поєднання двох сюжетів — про Буйка й Бекерського. Розпочинаючи свою оповідь, Попельський з помітним жалем повідомив, що таємницю чисел Харона Буйко забрав до могили, і тому все, що він, Попельський, зараз скаже, матиме суто гіпотетичний характер. Отож, невідомо, що дізнався Буйко про Любу Байдикову та Лію Кох, але ймовірно в числах Харона він побачив дату й обставини їхньої смерті. Із цією інформацією він подався до Бекерського, аби попросити в нього грошей на подальші дослідження. Йому була потрібна обчислювальна машина й постійні працівники, гебраїсти й математики, котрі б утворювали з біблійних фраз магічні квадрати. А такі фахівці, звісно, задурно не працюватимуть.

Граф йому відмовив. Тоді Буйко спробував шантажувати його оприлюдненням інформації про матір-єврейку. Граф знову відмовився дати йому грошей, а тоді жорстоко побив. Магічні квадрати, які Буйко показував Бекерському, залишилися в руках графа. Той почав їх уважно вивчати, бо зацікавився загадкою чисел Харона.

Тим часом Буйко, позбувшись надії на кошти, потрібні для подальших досліджень, вирішив утілити свій злочинний план. Убивши Любу Байдикову та Лію Кох, він надіслав магічні квадрати до поліції як своєрідні некрологи. Навіщо? Бо прагнув похвалитися своїм відкриттям! Буйко розраховував, що хтось розшифрує його послання й приєднається до нього, аби спільно вести пошуки! Сподівався на ексцентричного багатія, який би погодився профінансувати дослідження. Спершу надіслав гебрайські квадрати до окультної та бульварної преси із проханням опублікувати, пояснюючи, що вони містять зашифровані пророцтва. Проте преса на це не відреагувала. Тому він почав убивати, сподіваючись, що якийсь несумлінний поліцейський продасть магічні квадрати журналістам, і невдовзі його таємні послання стануть загальновідомими. Але прорахувався. У поліції не знайшлося охочих до брудних грошей жовтої преси, а магічні квадрати розшифрував не заможний фінансист, який прагне влади над людським життям і смертю, а Попельський. Завдяки пошукам у бюро реєстрації населення, він дійшов до Буйка. Математик, бажаючи уникнути смертної кари, уже під час першої зустрічі підлещувався до детектива, вихваляючи його математичний талант, а потому запропонував спільні дослідження свого грандіозного відкриття.