— Дайте мені ваш протез!
Чесмен виймає з рота свій зубний протез, сержант вкидає його в пластиковий мішечок і прикріплює зверху реєстраційну бирку — запобіжний захід, щоб смертник, бува, при допомозі протеза не перерізав собі вени і не вмер до того, як на нього накладуть руки кати: американська юстиція ні в якому разі не може дозволити, щоб винесений нею смертний вирок здійснився без її участі і додержання всіх передбачених формальностей. Потім Чесмену дозволять надягти вже приготовлений для нього одяг. Широкий шкіряний ремінь, яким його мають пристебнути до стільця в газовій камері, обвиває його талію. На руки йому надягають кайдани. Потім до передпокою заходить лікар і вдев'яте влаштовує огляд Чесмена — чи здоровий він фізично і духовно, як того вимагає закон, коли йдеться про страту людини. Якби в результаті попередніх восьми походів до газової камери Чесмен збожеволів, або протягом проведених у в'язниці 11 років і 10 місяців захворів на рак чи туберкульоз, або на шляху до газової камери зламав собі ногу, — він зміг би тепер скинути одяг смертника. Страту відстрочили б удев'яте.
Однак Керіл Чесмен в найкращій фізичній і психічній формі. Це засвідчує і заносить до протоколу лікар каторжної в'язниці.
Тепер настає черга директора тюрми Річарда Діксона. Він виймає з кишені запечатаний пакет, розкриває його, дістає ним же складений документ і без будь-якого пафосу читає його Чесмену:
«У справі народу Каліфорнії проти Керіла Чесмена.
Вельмишановний пане!
Сьогодні я дістав від високоповажного пана Чарлза Фріке, судді верховного суду в окрузі Лос-Анжелес, складений 25 квітня 1960 року наказ про вашу страту. Термін виконання смертного вироку — сьогодні, 2 травня, о 10 годині. Прошу вас прийняти це до відома.
Відданий вам Річард Б. Діксон, директор».
Чесмен не звертає ніякої уваги на бюрократичний цинізм цієї формальності. Він лише мовчки киває головою, простягає скуті руки назустріч двом катам, що наближаються до нього з-за спини директора. Вони хапають його під руки і ведуть до дверей, за якими міститься передпокій до газової камери. Двірний проріз досить широкий, щоб крізь нього могли пройти одразу троє людей: справа і зліва — кати, в центрі — Чесмен. На порозі вони підхоплюють його з обох боків і майже вносять у пофарбоване в зелений колір приміщення, крізь велике вікно якого видно жахливу скляну кабіну, де, власне, і відбувається екзекуція. Вони роблять це за звичкою, бо людей, що минають цей поріг, майже завжди охоплює слабість.
Але до моменту страти лишається ще більше дев'яти годин. До Чесмена ще мають стратити якогось грабіжника, а потім чекати три години, поки крізь вентиляційний люк газової камери буде відсмоктано небезпечну пару ціанистого калію. «Духовні батьки» інструкції про порядок страти ретельно подбали про те, щоб здоров'я смертника не зазнало шкоди до визначеного судом терміну кари.
— Ці дев'ять годин — останній шанс Чесмена. Всі юридичні засоби затримати виконання смертного вироку були протягом майже дванадцяти років до останнього використані ним і його адвокатом. Тепер лишалась одна надія — на помилування від губернатора Каліфорнії.
Останні години Чесмен проводить за простим столом. Навпроти нього сидить директор в'язниці, а на задньому плані стоять, наче відлиті з чавуну, два охоронники з автоматами в руках — аби Чесмен не заподіяв чого директорові.
На столі телефон. Вісім разів до того дзвонив цей телефон, перш ніж Чесмена повели до газової камери. Вісім разів директор повідомляв йому, що страту відкладено. Вісім разів Чесмена відводили назад.
Чи задзвонить телефон удев'яте? Схоже, що це питання мало хвилює директора каторжної тюрми Діксона. Він із захопленням читає детективний роман Агати Крісті. Лише Чесмен не відриває погляду від телефону.
* * *
Про «смертника № 1» Америки багато писали й сперечалися, але 12-річне катування з 8-разовою відстрочкою страти — то лише один бік юридичного скандалу. Другим, — не менш скандальним, але далеко не так докладно описаним, — були методи, до яких вдавалися перед цим слідчі й суд.
Ким, власне, був цей відомий усьому світові Керіл Чесмен? Спочатку одним із багатьох тисяч злочинців-юнаків, наявність яких становить в Америці нерозв'язну проблему. У його рідних не було грошей, аби дати йому нормальну шкільну освіту. Батько, працюючи в кіноательє Голлівуду підсобним робітником, заробляв дуже мало. Коли Керілу було 6 років, його мати потрапила в автомобільну катастрофу і з того часу була паралізованою. Все, що батькові тяжкою працею вдавалося заробити, поглинало її лікування. Отже, синові не лишалось нічого іншого, як з ранніх літ працювати. Як — про це батько не питав, а уряд і його чиновники — й поготів.
Читать дальше