Гюнтер Продель - Вбивці на борту

І, не чекаючи відповіді, Еббот повернувся й пішов коридором. Де Вітт іронічно подивився йому вслід.

— Цьому гульвісі аби розважатися. «Ще годинку потанцюють». Сьогодні вранці старий дав йому доброго прочухана: йому доповіли, що Еббот знову ночував у однієї з пасажирок…

Приголомшений тим, що скоїлося, а ще більше відповідальністю, яка зненацька звалилася на нього, Вармс не слухав лікаря. Він хотів був іти нагору, але де Вітт зупинив його.

— Я не хотів казати це при Ебботі, Вармс, але Вільмотта отруєно…

— Звідки ви це взяли?

— Труп виглядає саме так. І ще…

— Кажіть!

— Я лікар, а не поліцай. Але мушу сказати вам, що Вільмотта отруїла та людина, з якою він пив сьогодні ввечері. Я знайшов дві склянки, на дні одної з них збереглися залишки якогось порошку. Я сховав склянки для поліції, заховав надійно. Гадаю, вона швидко з'ясує, з ким саме пив Вільмотт, адже на них є чіткі відбитки пальців.

Вармс схопив лікаря за плечі.

— Еббот був у каюті, коли ви знайшли ті склянки?

— Так, він саме зайшов. Я навіть зрадів, що є свідок, бо тепер на склянках є відбитки також і моїх пальців.

Вармс важко зітхнув і почав підніматися сходами, що вели до капітанського містка.

Шторм наздогнав «Моро Касл» о 22.50. Важкі хвилі почали розгойдувати велетня, мов іграшку. Бал закінчився раніше, ніж Вармс наказав припинити його; пасажири розійшлися по своїх каютах. По радіо передали заспокійливі слова: «Небезпеки немає ніякої. На добраніч». У машинне відділення надійшов наказ збільшити хід.

О 23.10 «Моро Касл» перебував за сорок миль від маяка Скотленд-Лейт. Шторм не вщухав, машини працювали на повних обертах. Раптом хтось почав смикати дверці рубки. Ще і ще раз. Нарешті, вони розчинились, і на порозі з'явився матрос. Штормовий вітер штовхнув його в рубку, і, щоб не впасти, матрос вхопився за Вармса.

— Сер, — прошепотів він, — на, кораблі дим…

— Де саме?

— З вентилятора надбудови, сер.

Треба було терміново послати офіцера, краще інженера, щоб з'ясувати походження диму. Вармс схопив телефонну трубку, набрав номер Еббота. Той не відповідав. Вармс подзвонив у машинне відділення, потім у кочегарку. Еббота не було й там. Вилаявшись, Вармс кинув трубку на важіль; він витратив на розшуки цього ледаря кілька дорогоцінних хвилин.

— Паттерсон, — гукнув він другого помічника, — подивіться-но, що там скоїлось!

Сім хвилин витратив Паттерсон на те, щоб з'ясувати: дим іде з салону туристського класу. Ще три хвилини пішло на те, щоб відчинити замкнуті кимось двері салону. Коли Паттерсон, нарешті, розчинив їх, назустріч офіцерові ринули хмари густого диму, що відгонив сіркою. Паттерсон притиснув до рота носову хустку, ліг на підлогу і поповз до протилежної стіни. Він ледве не задихнувся, поки встановив, що дим клубочиться із стінної шафи. Смикнув дверцята. З шафи назустріч йому вихопилося полум'я, сліпуче, блідо-блакитне, того отруйного відтінку, який буває, коли горять хімікалії. Спека, дим, сморід були нестерпними. Напруживши останні сили, Паттерсон поповз до дверей, відчинив їх і вивалився в коридор непритомний.

А в салоні бурхало випущене на волю полум'я. Тут для нього була багата пожива — дерев'яні меблі, килими, гардини. Вогонь швидко проклав собі шлях і далі: крізь вентиляційні шахти він проник у танцювальний зал, в ресторан, бар, де в цю годину вже нікого не було.

Певна річ, на судні були прилади, які автоматично вмикали сигнал тривоги, але через шторм чи з якоїсь іншої причини вони зреагували лише тоді, коли нагрілися залізні переборки.

Сигнал «пожежа на судні» було дано лише о 0.50. На всіх кораблях світу цей сигнал означає: команді зайняти свої місця, пасажирам піднятися на верхню палубу, жінки й діти забезпечуються рятувальними засобами в першу чергу. Інакше було на «Моро Касл». Збожеволівши від жаху, пасажири метушилися на палубах і трапах, напівроздягнені люди билися за місця в шлюпках, відштовхували жінок, скидали їх у воду. Шлюпки відпливали майже порожні.

Не відставала від пасажирів і «відважна» команда: офіцери та матроси включилися в бійку, прагнучи якнайшвидше залишити судно. А на містку в безсилій люті кричав у мегафон новий капітан, неспроможний щось зробити: майже ніхто не слухав і не виконував його наказів.

Раптом на містку з'явився, як привид, у своїй білій парадній уніформі Еббот. Погрожуючи пістолетом, він тягнув за собою другого радиста Алагну.