Василь Кожелянко - Срібний павук

У Чернівцях аж кишіло різними іноземними розвідками. Аґенти совєтських НКВД і ҐРУ опиралися на місцевих комуністів та інших симпатиків соціялістичного інтернаціоналізму. Німецькі резидентури Абверу та шостого управління RSНА зовнішньої розвідки мали підтримку від прихильників націонал-соціялізму як з числа етнічних німців, так і серед радикально налаштованих румунів і мадярів. Англійська розвідка тримала в Чернівцях резидентуру на всі Балкани і завдяки чималій кількості англоманів на вищих суспільних щаблях дуже непогано себе почувала. Не бракувало також шпигунів французьких, турецьких, грецьких, угорських, югославських і навіть японських. З підпілля румунську державу як могли підривали українська ОУН, та після вбивства свого вождя, капітана Корнеліу Кодряну — румунський леґіон «Залізна гвардія». Авторитарний королівський режим не скупився на репресії, але приреченість витала над усією країною, як відлучені від церкви душі над цвинтарем між опівнічною годиною і першим піянням когута.

Чернівчани у передчутті зловісних подій з усіх сил утішалися життям. По найліпших ресторанах міста — «Дрегуляну», «Лукуллус», «Месеряшул Ромин», «Пажура Няґре», «Фрідманн», літніх «Ла Драку» і «Сімоніс» — їлося й пилося, як останнього, перед Страшним судом, дня.

Влітку чернівчани шукали додаткової насолоди на прутських пляжах. Автобусний маршрут № 6, яким курсували кілька «Фіятів-622» та один «Вольво», не мав нестачі в пасажирах, які від центру добиралися до респектабельних пляжів «Лідо», «Венеція», «Мамайя», а також пікантної «Африки», що мала залу для танців. У пляжних кав’ярнях і ресторанчиках їлося трохи менше, зате пилося так само густо, як і в місті.

Кримінальники на тлі загального стривоження геть розперезалися. Крали все — від кожухів зі склепу Шіфріса по вулиці Янку Флондор на суму понад мільйон леїв до біжутерії з приватного помешкання Ст. Саботіка по вулиці Університетській на суму дванадцять тисяч леїв. Не гребували злодії і продуктовими крамницями, хоча не завжди вдало. Двоє зловмисників надумали пограбувати молочарню на вулиці Панській, по-румунськи — Янку Флондор. На їхню біду, над молочним склепом мешкав пан сенатор доктор Володимир Залозецький, який, зачувши серед ночі гуркіт у молочарні, спустився вниз і, користаючи зі своєї надзвичайної фізичної сили, скрутив злодійчуків і здав поліції. Наступного дня жид-власник молочарні помістив у газеті «Час» вишукану подяку панови сенатору і оголосив, що відтепер аж до кінця пан Залозецький буде отримувати які схоче молочні продукти з його крамниці безкоштовно. Треба зазначити, що цей епізод справив добру рекламу цій молочарні і клієнтів у ній від того часу подвоїлося. Але кримінальне товариство від того не сполохалося, а чинило дедалі зухваліші й зухваліші злочини. Дійшло до того, що під час урочистої зустрічі прибулого в Чернівці президента кабінету міністрів патріарха Румунської православної церкви Мирона Кристі у ректора Чернівецького університету професора Іона Ністора було вкрадено золотий швайцарський годинник фірми «П. Буре». Злодіїв шукала вся чернівецька поліція, але так і не знайшла. Тоді з ініціятиви секретаря квестури Гроссаріу з усіх офіцерів поліції було зібрано по сто леїв і куплено пану Ністору такий самий годинник на місце. Гроші, що залишилися від покупки, протягом тижня було пропито секретарем Гроссаріу та шефом кримінального бюра Попеску.

Чернівецькі газети, дбайливо доглянуті військовою цензурою комендатури 8-ї дивізії, писали як на теми великої політики, так і різної «заморської» екзотики. Ось чим зацікавлював читача україномовний «Час»:

Дня 16-го ц м. прилетів Гітлер літаком з Мінхену до Берліну. Його привітали на летовищу Темпелгоф маршал Ґерінґ і мін. пропаганди Ґебелс, націонал-соціялістичні формації і нарід. Маршал Ґерінґ передав Гітлерови повновласть, яку держав від фірера при його від’їзді до Австрії. Ґебелс подякував Гітлерови від імени всіх німців за злуку. По цих церемоніях подався Гітлер до свого бюра.

З Москви повідомляють урядово, що там вже розстріляно всіх 18-ох на смерть засуджених троцькістів (Ягода, Бухарін, Риков і тов.).

Незабаром можна сподіватися другого великого процесу проти вищих офіцерів червоної армії.

Війська генерала Франка посуваються постійно вперед. Після останніх вісток націоналісти мали б уже переступити ріку Ґвадалахара і зайняти декілька місцевостей на її лівому березі.