Василь Кожелянко - Срібний павук

Чота жандарів вистріляла по кукурудзі увесь свій боєзапас. На деяких ділянках кукурудзу було зрізано, мов серпом.

— Стати лавою! — скомандував суб-лейтенант. — Карабіни на плече! Револьвери до бою! Прочесати кукурудзу!

Жандарі з револьверами в руках поволі рушили полем. Підійшли Кароль і Гельмут:

— У хаті двоє убитих, шефе, один з покаліченою ножем рукою. Ще один має бути в рятунковій лікарні з різаною раною живота.

— Ви звідки знаєте? — підозріло подивився на своїх інспекторів Попеску.

— Аґентурні дані, — недбало кинув Гельмут.

— Перевіримо, — не повірив шеф.

— Інформація достовірна, шефе, — інспектори ледве стримувалися, аби не посміхнутися.

— Добре, — буркнув Попеску.

Підійшов капрал. Попеску скривився так, ніби начальник чернівецької поліції квестор Болокан змусив його зіграти в карти на його, Попескові, власні гроші із замкненим у тюрмі підлим шулєром Думітру Кантеміром.

— Пане суб-лейтенанте, — церемонно почав капрал.

— Доповідай, — перебив його суб-лейтенант.

— Усі вбиті.

— Хто усі?

— Всі бандити, що засідали в хаті.

— А ватажки? — почав Попеску, — але ж ти їх не знаєш. Що ж, піду сам подивлюся.

— Не треба, пане Попеску, вони принесуть їх усіх сюди.

… У суботньому випуску німецькомовна чернівецька газета «Алльґемайне Цайтунґ» писала: «Цього тижня чернівецька кримінальна поліція знешкодила одну з найнебезпечніших банд останніх років під орудою Білінського і Теодоровича. Було встановлено, що кожен наліт на сейф, яким би цей сейф не був складним, тривав не більше 30 хвилин. За допомогою наймодернішого різального інструменту та знаряддя за цей час сейф розрізався, наче консерва від сардин. На рахунку цієї банди у Чернівцях 35 грабіжницьких нальотів на сейфи та квартири, причому сукупно бандити здобули понад три мільйони леїв. Вони взяли сейфи на трикотажній фабриці „Вірі“, в касі соціяльного забезпечення, Ремісничому ліцеї для дівчат, в будівельної фірми Мюллера, на броварні „Прага“, фірмі Грігорчя, в Реальному ліцеї Митрополита Сильвестру і навіть у податковій експозитурі в передмісті Монастириська, а також здійснили розбійні напади на помешкання Володимира Тарка, Реґіни Мерлінґ, Артемізії Добровяну, Шлойми Катценеленбоґена. Одним з найголосніших пограбувань був напад на помешкання аптекаря Леона Ґросмана по вулиці Мерешешть, 7, якого зв’язали і били доти, доки він не сказав, де сховані гроші й прикраси, розбійники тоді забрали 25 тисяч леїв.

Тепер означені бандити більше ніколи не зможуть чинити не лише кримінальних, а взагалі будь-яких дій, бо під час арешту вчинили опір і були забиті всі, крім одного, який ще до того потрапив у рятункову з різаною раною живота. Мабуть, його порізали за якусь провину таки свої. Тепер цього посаджено під замок, і ним опікується в’язничний лікар».

Того липневого ранку 1789 року студент філософського факультету Сорбонни Фабіян Ноннеґре мав дуель. Все розпочалося з філософського диспуту. Спочатку панувала звична на таких заходах ментальна суєта, але з часом викристалізувалися непримиренні партії зі своїми лідерами — «платоніки» на чолі з Фабіяном та «аристотелики» під орудою цього неука Максиміліяна Копта. Бо ж це справді, панове, треба бути довершеним віслюком, аби не розуміти таких елементарних речей, як «об’єктивне божественне існування категорій логічного мислення в ідеально-еталонній формі» і зовсім вони не є ні «конвенціональними», ні «логіко-еволюційними», ні навіть «генезіональними», як доводив цей недовчений Копт. Я ще можу погодитися, панове, що невігластво мого опонента є «еволюційним», хоча й дуже швидкими темпами, але тупість його — це річ еталонна.

Так під сміх своїх «однопартійців» і скрегіт зубовний опонентів завершив свій виступ Фабіян Ноннеґре. Лідер дихотомічного утворення Максиміліян Копт, замість виступити з гідною промовою, дав Фабіянови в писок. Тому тепер Фабіян їде бричкою в ліс, де має шпагою порубати Копта на кавалки. Дуель, панове.

Вранішній Париж дуже не був схожий сам на себе: вулицями і площами швендяли натовпи голодранців у коротких штанах та робітних, що не поспішали зрання братися до свого ремесла, було також чимало людей вільних фахів: адвокатів, лікарів, журналістів…

Фабіян змушений був кілька разів робити великі гаки Парижем, аби не застрягти в тисняві, — так можна і на поєдинок спізнитися, а тоді хоч стріляйся, клятий інтелектуальний недомірок Копт подумає, що він злякався, та зрештою він таки потрапив у пастку. В одній вузькій вулиці його бричку зі всіх боків оточили розлючені санкюлоти.