Василь Кожелянко - Срібний павук

З групи осіб вийшов один весь у чорному, сів навпроти Фабіяна, причому решта теж розсілися, хто де міг, і з сильним німецьким акцентом розпочав:

— Як адептус юніор ти, брате Фабіяне, ще небагато знаєш із сакральних таємниць Ордену — на все свій час і порядок. Але сталася екстрема, і ти, брате, змушений форсувати свій шлях до досконалости. Радше ми змушені допомогти тобі алярмово подолати кілька щаблів пізнання. Отже, ти, брате, маєш знати, що духовна твердиня нашого Ордену у видимому світі позначена матеріяльними предметами, суть — символами або ж реліквіями. Кожен з цих артефактів відіграв свою роль у людській історії, збагатився певною порцією енергії і тепер служить справі Великого Знання. Кожну з цих реліквій охороняє спеціяльний, обраний Верховним Капітулом, хоронитель. Таким є і твій учитель і товариш професор де Колюн. Довгими роками він надійно провадив свою місію з охорони довіреної йому реліквії, але ніщо матеріяльне не вічне, тож тіло брата де Колюна втомилося і він почав готувати Великий Перехід. Одночасно постало питання про його наступника, тобто нового хоронителя реліквії. Брат де Колюн вказав на тебе, брате Фабіяне.

Студент мивоволі щасливо усміхнувся. Професор де Колюн це помітив, зустрівся поглядом з доктором Шварцгауптом і осудливо похитав головою. Фабіян, все це завваживши, густо почервонів і опустив голову.

— Користуючись моментом, — сказав Шварцгаупт, — хочу застрегти тебе, брате, від однієї із найнебезпечніших вад мудрої людини, а саме — марнославства. Ніколи не шукай поцінування у смертних, бо вони завжди твою високу гру сприйматимуть за базарні циркові вистави, знання — за брехунство, а силу — за чаклунство. Ти ж знаєш, чим закінчили ці два великі ковтачі вогню, перетворювачі води у вино, збільшувачі діамантів, так звані графи Сен-Жермен і Каліостро?!

— Знаю, — прошепотів Фабіян, — я все зрозумів.

— Це добре, — посміхнувся Шварцгаупт, — отже, високодостойний де Колюн обрав тебе. Ти згоден?

— Згоден, — відповів Фабіян.

— Чи зможеш?

— Зможу.

— А чи готовий?

— Готовий.

— Добре, — Шварцгаупт підвівся зі стільця, — відтоді, як ти офіційно станеш хоронителем реліквії, твоє життя кардинально зміниться. Ти не зможеш…

— Брате Шварцгаупте, — професор де Колюн із зусиллям підвів висохлу руку.

— Що, брате?

— Я би тебе просив інструктування нового хоронителя відкласти на потім, а негайно приступити до процедури передачі, бо останній уже пісок у клепсидрі мого матеріяльного життя.

— Гаразд, — доктор Шварцгаупт пожвавішав, — я попрошу доктора Ґільйотена допомогти. Внеси реліквію.

Доктор Ґільйотен вийшов у суміжну кімнату, що правила за кабінет умираючому професору і повернувся, несучи в руках оббиту позеленілою бронзою скриньку чорного африканського дерева.

— Поклади ось тут, брате. Дякую.

Адам Шварцгаупт підійшов до столика, відчинив скриньку, вийняв сувій перґаменту. Доктор Ґільйотен тим часом розклав на столику письмове приладдя.

— Підійди, брате Фабіяне, і познайомся з реліквією.

Коли Фабіян збагнув, який предмет він має до кінця свого життя охороняти, доктор Шварцгаупт спитав його:

— Якою мовою з прийнятих у нашому Ордені як робочі ти, брате Фабіяне, хотів би зробити запис?

Після миттєвого вагання Фабіян відповів:

— Рунами.

У Чернівцях про це не говорили, але більшість знала, що справа йде до біди. Всі — від королівського резидента Ґеорґе Алексіяну до «фаната чистоти» Яся передчували наближення катастрофи, але ніхто не міг пояснити, якої саме. Зрозуміло було, що наближається війна, але мало хто достеменно знав, з ким приятелюватиме і з ким буде воювати Велика Румунія. З одного боку, король запевнив журналіста американської аґенції «Асошіейтед прес», якому дав інтерв’ю, що Румунія як учасник Малої Антанти не змінила своєї зовнішньої політики, а з іншого — Румунія уклала дружні договори з Німеччиною та Італією. А його величність запевнив журналістів італійських часописів «Месаджеро» і «Джорнале д’Італія», що як він, король, так і весь румунський народ люблять Італію і захоплюються Муссоліні.