П’єр Сувестр - Порожня труна

— Он зібралися банкіри. Що вони надумали, ці лихварі?

І справді: найбагатші фінансисти зібралися докупи і радилися між собою — не інакше як обмірковували якусь підозрілу аферу. Яка ж їхня позиція? На що вони грають, на пониження чи підвищення?

Маневр банкірів уразив біржу, наче удар грому з ясного неба. За п'ять хвилин настала розв'язка.

До пів на другу курс акцій падав, чимало багачів розорилося за якісь дві години, відомі маклери були змушені закрити свої контори, дехто з біржовиків уже намацував у кишені рукоятку револьвера, що мав урятувати їх від безчестя. І тут курс франка раптом пішов угору.

Лише кілька хвилин тому біржа стояла на порозі загального краху і panтом, за мить, ситуація повністю змінилася.

Акції мідних копалень пішли вгору, а золотих — навпаки, впали. Паніка змінилася нестримним ентузіазмом.

— Ну що, голубе? Як вам банки?

Банки купували. Тільки тепер завсідники біржі зрозуміли їхній маневр. Зумисним зниженням ставок вдалося збити біржовиків з пантелику. Замовлення на гармати було вигаданим, поспішний продаж цінних паперів став усього-на-всього засобом зниження ставок.

А банки купували, купували все, поставивши на підвищення, і ті, хто, тільки-но з вигодою продавали, тепер уже купували, користуючись підвищенням курсу, входили в спілку з банками, аби скористатися вигодами їхнього маневру.

В кутку фойє, спершись об колону, стояв і зверхньо посміхався чоловік років під сорок, вдягнений просто, але з бездоганною елегантністю. На біржі його добре знали. Він появлявся тут часто і здавна.

— Це наче гра в карти, — промимрив він. — Чим довше тягнеться, тим більше виграє той, хто задумав її. Я теж виграю.

Йому пощастило розгадати сьогоднішній маневр банкірів; він зумів його передбачити, підготуватися, дочекатися, коли ставки понизяться так, що акції можна буде скупити мало не за безцінок.

— І все ж таки це паскудство! — пробурчав біржовик. — Ніколи не знаєш, багатий ти чи бідний. Минуло п'ять хвилин — ти став мільйонером, минуло ще десять — і тебе відвозять до лікарні.

Позаду нього, притуливши блокнот до стіни, робив записи якийсь чоловік. Він сказав біржовикові:

— А ви скептик, Міньясе.

Елегантний фінансист обернувся.

— О, це ви? Як справи, Жорже?

— Добре, наскільки це можливо, але я чув, що ви сказали, і це мене розсмішило.

— Чому? Ви, без сумніву, виграєте?

Чоловік, який писав і якого біржовик фамільярно назвав Жоржем, відповів, посміхаючись:

— Не виграю і не програю.

— А це ж чому?

— Я нічогісінько не виграв.

— Ви? Що ви кажете!

Міньяс підступив ближче.

— Ви твердите, що сьогодні нічого не виграли. У вашому житті це, мабуть, уперше. Отакої, Жорже, що ж це сталося, що ви не спробували щастя в цій захоплюючій грі?

Молодик згорнув папірець, що тримав у руці, вклав його в портмоне, і посміхаючись, сказав:

— У вас такий здивований вигляд. Це дійсно так, Міньясе, я ні сантима не виграв, і для цього є вагома причина.

— Господи! Та яка ж? Я вже двадцять хвилин у вас допитуюся.

— Зараз поясню, голубе. Розумієте, з учорашнього дня я не маю жодного су, я геть розорився.

І скориставшись замішанням свого співрозмовника, молодик кинув йому:

— Прощайте!

Він загубився у натовпі так швидко, що ошелешений почутою від нього новиною Міньяс не встиг його затримати й розпитати.

Біржовик не довго перебував у збентеженні. Він байдуже знизав плечима, подібно до своїх колег, коли ті дізнаються про банкрутство чи розорення котрогось із своїх приятелів.

— Ну що ж, тим гірше для нього! Ось іде один, хто грав на пониження.

Міньяс, не переймаючись більше долею свого знайомого, який, дуже можливо, цього вечора пустить собі кулю у скроню, відійшов від колони, біля якої простояв від самого початку роботи біржі. Це був гарний чоловік, що носив шикарне модне вбрання: просторий шкіряний плащ, циліндр, збитий на потилицю, золотий монокль, у руці він недбало тримав пречудовий стек із товстої крокодилячої шкіри, прикрашений золотим кільцем. Він пірнув у юрбу, що вже рідшала. Дійшовши до великих сходів біржі, обернувся і кинув погляд на цей ринок фінансів.

— Тут є що робити, — пробурмотів він, — роботи вистачить. Ох і дурні ж вони!

Тоді різко повернувся на каблуках і з саркастичною посмішкою рушив униз сходами, збираючись, очевидно, покинути храм Фортуни. Та ледве він ступив кілька кроків, як був змушений спинитися. Хтось гукав його:

— Міньясе! Егей, Міньясе!