П’єр Сувестр - Порожня труна

— Сестро, ви спочили б трохи. Ідіть до своєї каюти й перепочиньте часину. А потім зміните мене.

Але та відмовилася.

— Ні, — відповіла вона так само лагідно. — Я дала обітницю десять разів перебрати чотки, молячися за упокій душі померлої. Ідіть спершу відпочиньте ви, сестро. А вдосвіта підміните мене.

Обидві черниці досить довго сперечалися, кому першій іти й відпочити. Жодна не хотіла поступатися іншій.

— Сестро, та ви ж он як стомились! — казала одна.

— Сестро, та й вам не можна так мордувати себе! Вам спочинок потрібніший! — наполягала друга.

— Ні, приписи вашого ордену не схвалюють такі довгі молитви!

— Це, сестро, ви собі краще нагадайте! — огризнулася друга.

Черниці підхопилися з колін. Вони — о диво! — люто дивилися одна на одну.

У невеличкій каюті раптом ніби щось зашурхотіло, або скорше зарипіло. На борту військового корабля, біля домовини такий звук видавався дещо дивним.

Черниці сторопіли. У тьмавому миготінні свічок було видно, як побіліли їхні й так бліді обличчя.

— Сестро!

— Що це?

І раптом застиглу тишу порушила лайка. Грубий чоловічий голос несамовито скрикнув:

— То це таке паскудство, га?

І тоді сталося щось неймовірне. Одна з черниць, мало не перекинувши свічник та вінки, метнулася до труни. Витягла з кишені викрутку й квапливо почала відкручувати шурупи. За нею підбігла й друга черниця, що й собі, схоже, збагнула нечуване ошуканство. Мерщій витягла з капшучка свою викрутку й теж заходилася біля шурупів.

За якусь хвилину обидві вже піднімали віко труни, заглядаючи в неї.

— Елен! — раптом згукнула одна.

— Елен! — згукнула за нею і друга.

А тоді злякано зойкнули й відсахнулися:

— Труна порожня!

— В ній тільки пісок!

Труна хитнулася і впала на підлогу.

— Хто ви? — вигукнула одна з черниць і в руці її зблиснув револьвер. Але й друга черниця вже тримала револьвер.

— Скидаймо маски! — звеліла одна.

Лівими руками обидві черниці здійняли свої маски. І в каюті, більше схожій на капличку, біля труни з піском розігралася вражаюча сцена. Дві черниці, вже без масок, утупилися одна в одну несамовитими поглядами, аж трусячися від люті.

Невже то й справді дві черниці? Ні, то були не черниці. Під чернечими шатами їх годі було розпізнати. А тепер одразу стало видно, хто вони такі. З вуст обох вихопився одночасно крик ненависті:

— Фантомас!.. Фантомас!..

— Жюв!.. Жюв!..

І таки справді, однією з черниць був інспектор Жюв! А другою — розбійний Фантомас! Якусь хвилю закляті вороги мовчали, ладні будь-якої миті зчепитися в смертельному двобої. Та раптом Фантомас озвався:

— Жюве, ми обоє — і ти, і я — зазнали поразки. Елен у труні немає. Отже, перемога за Фандором!

Фантомас проказував це, а його револьвер був спрямований на Жюва. Але й інспектор не мав навіть гадки опустити свій револьвер. Що цим хотів сказати Фантомас? Куди поділося тіло Елен? І що за події насправді відбулися?

ГрабовськийВолодимир Павлович (нар. 1953 р.) — працює в редакції тижневика «Фортуна». Дебютував у «Всесвіті» 1986 р. як співавтор перекладу повісті Рене Депестра «Ярмарковий стовп». Перекладає з французької.

ТаращукПетро Всеволодович (нар. 1956 р.) — працює редактором видавництва «Дніпро». Дебютував у «Всесвіті» 1988 р. перекладом драми А. Камю «Калігула». Перекладає з французької та німецької.

Фелісіте— щастя (франц.).

Цитата з Біблії.

На порозі смерті (лат.).