Ю Несбьо - Син

Сьорбаючи каву, він спостерігав за навколишнім похмурим стовповиськом. Панувало звичне поєднання параноїдального страху і хижої агресії; відбувалося щось подібне до того, що діється серед звірів навколо джерела в савані, де кожному може випасти роль здобичі-жертви або хижака-мисливця. Хлопець видавався винятком. Він почувався розкуто. До цієї миті. Зараз Джоні простежив за його поглядом до дверей для персоналу в глибині кухні, з яких саме виходила Марта. Вона була в плащі й, очевидно, лаштувалася йти додому. Джоні побачив, як розширились зіниці у хлопця. Наркоман майже автоматично звертає увагу на зіниці іншої особи. Чи це наркоман? Чи під кайфом зараз? Чи небезпечний? Так само оцінюються повсякчас руки іншої людини. Руки можуть у тебе вкрасти або потягтись до ножа. А в разі загрози інстинктивно прикривають і захищають місце, де людина тримає свої наркотики або гроші. А рука хлопця зараз була в кишені. У тій кишені, куди він поклав сережки. Джоні не був дурний. Тобто він таки був дурний, але не в цьому розумінні. Марта виходить, у хлопця розширюються зіниці. Сережки. Його стілець скреготнув по підлозі, і хлопець звівся на ноги, не зводячи з неї палкого погляду.

Джоні прочистив горло.

– Стіґе…

Та було вже запізно. Той повернувся до Джоні спиною і рушив до неї.

Тієї самої миті двері відчинились, і увійшов чоловік, що різко вирізнявся на тлі відвідувачів. Коротка чорна шкіряна куртка, коротко підстрижене темне волосся. Широкі плечі й рішучий вираз обличчя. Він роздратовано відштовхнув наркомана, що закляк коцюбою, перегороджуючи йому шлях. Він помахав Марті, і та відповіла йому. І Джоні побачив, що хлопець тепер теж зрозумів. Він завмер, наче втратив інерційний імпульс, тим часом як Марта й далі йшла до виходу. Чоловік у шкіряній куртці засунув руку в кишеню і відставив лікоть, щоб їй зручно було взяти його під руку. Що вона й зробила. То був звичний жест двох людей, що певний час уже зустрічаються. Після чого вони вийшли і розчинились у літньому вечорі, що раптом зробився холодним і непогожим.

Хлопець стояв посеред їдальні, приголомшений, ніби йому потрібен був час, щоб перетравити інформацію. Джоні бачив, як усі витріщились на хлопця. Він знав, що у них усіх на думці.

«Здобич».

Джоні прокинувся від чийогось плачу.

Спершу він подумав про примару. Немовля. Воно тут.

Але потім зрозумів, що плач долинає з горішнього ліжка. Він повернувся на бік. Ліжко почало труситись. Плач перетворився на ридання.

Джоні підвівся і став перед двоярусним ліжком. Він поклав руку на плече хлопця, що тремтів, наче осиковий листок. Джоні увімкнув лампу-бра на стіні над ним. Перше, що він побачив, – вишкірені зуби, що кусали подушку.

– Болить? – промовив Джоні радше ствердно, ніж запитально.

На нього дивились глибоко запалі очі з блідого, як у мерця, обличчя.

– Героїн? – запитав Джоні.

Той кивнув.

– Хочеш, щоб я знайшов для тебе дозу?

Той заперечно труснув головою.

– У курсі, що це не те місце, де простіше зав’язати? – запитав Джоні.

Той кивнув.

– То що я можу для тебе зробити?

Хлопець облизав губи обкладеним білою осугою язиком. Щось прошепотів.

– Га? – перепитав Джоні, нахиляючи до нього голову.

Він відчув важкий, гнилосний подих хлопця. Він ледве міг розібрати слова. Він випростався і кивнув.

– Як скажеш.

Джоні повернувся на свою постіль і втупив погляд у горішнє ліжко над собою. Під матрац була підстелена клейонка – для захисту від можливих біологічних виділень. Він прислухався до безугавного гармидеру за дверима: біганина переслідуваних і переслідувачів, лайка, оглушлива музика, регіт, грюкання в двері, відчайдушні зойки і гарячкові суперечки купівлі-продажу. Але ніщо не могло заглушити в його свідомості тихі схлипи хлопця і слова, що він тоді прошепотів:

– Зупини мене, якщо намагатимусь вийти.

– Отже, ти тепер у «вбивчому»? – запитав Фредрік, посміхаючись за сонцезахзисними окулярами.

Логотип дизайнера на дужці був настільки крихітний, що лише соколині очі Симона здатні були його розгледіти, але Симонові бракувало обізнаності щодо брендів, щоб оцінити рівень ексклюзиву. Проте він здогадався, що сонцезахисні окуляри мають бути дорогими, відповідно до Фредрікових сорочки, краватки, манікюру та стрижки. Хоча, звісно, поєднання світло-сірого костюма з коричневими черевиками… Втім, може, така встановилась мода в наші дні?

– Так, – відповів Симон і примружився.