Ю Несбьо - Син

– Салам алейкум, – вимовив голос, і Сонні прибрав руку.

Ровер залишився на своєму місці з опущеною головою. Обстежував язиком гладенький внутрішній бік свого золотого зуба. Чи був він зараз готовий? Чи готовий зустрітися з Творцем, якщо настав його час? Він підвів голову.

– Я знаю, що ти ніколи нічого не просиш у віддяку, але…

Він подивився на хлопцеві босі ступні, які той підібгав під себе. Помітив сліди від уколів у вени на внутрішньому боці підйому стопи.

– Я тягнув свій останній термін у Ботсені, і там роздобути дозу було простіше простого. Ботсен не вважається зоною суворого режиму. Натомість, кажуть, Франк зробив так, що у Статен неможливо пронести геть нічого, але…

Ровер устромив руку в кишеню.

– …але це не зовсім так.

Він щось витягнув. Позолочений пістолет, розміром з мобільний телефон. Ровер натиснув на спусковий гачок. Невелике полум’я вирвалося з дула.

– Бачив такий раніше? Я впевнений, що бачив. Наглядачі, що мене обшукували, коли я сюди прибув, точно бачили. Вони запропонували мені задешево купити контрабандні сигарети. І, таким чином, запальничку вони мені дозволили залишити. Не думаю, що вони читали мою особову справу. Ніхто в наші дні не виконує свою роботу належним чином. Як подумаєш, то тільки дивуєшся, як у цій країні щось іще тримається купи.

Ровер зважив свою запальничку в руці.

– Вісім років тому я змайстрував дві таких. Я без удаваної скромності скажу тобі, що ніхто в Норвегії не спромігся б виконати досконалішу роботу. Один посередник сказав мені, що його клієнт хоче мати пістолет, який він ніколи не мусив би ховати, тобто зовсім не схожий на справжній. Отак я й вигадав оце. Кумедно, як працює людський розум. Спершу, ясна річ, люди думають, що це пістолет. Але варто їм показати, що його можна застосовувати як запальничку, вони цілковито забувають про те, що це пістолет. Вони припускають, що він також може бути зубною щіткою чи викруткою. Але не пістолетом, у жодному разі. Отож…

Ровер крутнув гвинт на нижньому боці руків’я.

– Він приймає дві кулі по 9 мм. Я називаю його «Убивця Щасливої Пари»…

Він націлив зброю на молодого чоловіка.

– Один набій для тебе, кохана… – Він перевів ствол на власну скроню. – …і один набій для мене.

Сміх Ровера пролунав у тісній камері особливо самотньо.

– У будь-якому разі, я мав змайструвати тільки один: клієнт не хотів, щоб хто-небудь іще знав таємницю мого невеличкого винаходу. Але я зробив ще один екземпляр. І взяв його з собою для захисту, на випадок, якби Нестор вирішив прикінчити мене тут, доки я тягнув термін. Але, оскільки я завтра виходжу і він мені більше не знадобиться, тепер він твій. І ось іще…

Ровер витягнув з іншої кишені пачку цигарок.

– Це могло б викликати підозри, якби ти мав запальничку і не мав цигарок, правильно?

Тоді він дістав пожовклу візитну картку «Мотоциклетна майстерня Ровера» і встромив її в сигаретну пачку.

– А тут моя адреса – на випадок, якщо ти коли-небудь матимеш мотоцикл, який потребуватиме ремонту. Або тобі знадобиться кльовий «Узі». Як я вже казав, у мене є в запасі…

Двері відчинились назовні, і голос гримнув:

– Ровере, забирайся!

Ровер обернувся. Штани в наглядача, що стояв у дверях, обвисали через велику зв’язку ключів, що теліпалась на поясі, наполовину прикрита черевом, яке вивалювалося зі штанів, наче здобне тісто з кадібця.

– До його святійшества відвідувач. Близький родич, можна сказати, – реготнув він, обертаючись до людини, що йшла за ним. – Ти ж не образився, панотче, га?

Ровер запхнув пістолет і пачку цигарок під ковдру на хлопцевому ліжку і востаннє квапливо глянув на нього.

Тоді швидко вийшов геть.

Тюремний священик спробував усміхнутись, автоматично поправляючи мулький пасторський комірець. «Близький родич… Ти ж не образився, панотче…» Йому хотілось плюнути в жирну самовдоволену пику тюремного офіцера, але натомість він кивнув в’язневі, що виходив із камери, і вдав, нібито упізнав його. Глянув на татуювання на його передпліччі. Мадонна і собор. Але ж ні, упродовж усіх цих років облич і татуювань перед його очима пройшло стільки, що він перестав їх розрізняти.

Капелан увійшов. Він відчув у камері запах ладану. Або того, що нагадало йому ладан. Можливо, запах запареної ширки.

– Привіт, Сонні.

Молодий чоловік на ліжку, не підводячи погляду, повільно кивнув. Пер Волан зрозумів це так, що його прихід помічено, взято до уваги. Схвалено.