Ю Несбьо - Син

– То що ж трапилося? – посміхнулась вона. – Ти збанкрутував?

– Та ні… – Він подивився на годинник. – Думаю, я став більше зосереджуватись на питанні «чому?», ніж «як?». Не знаю, чи правильним було моє рішення стати тактичним слідчим. Кулі та траєкторії більш передбачувані за людський мозок.

– То от коли ти перейшов працювати у відділ боротьби з економічною злочинністю?

– Ти читала моє резюме?

– Я завжди читаю про людей, з якими мені випадає працювати. Тобі набридло дивитись на кров і випущені кишки?

– Ні, але подумав, що моїй дружині Ельзе все це ні до чого. Коли я одружився, я обіцяв їй більш нормовані робочі години і жодних нічних чергувань. Взагалі в економічному мені подобалося: все одно, що знову до годинників повернувся. Говорячи про мою дружину…

Він підвівся зі столу.

– Чого ж ти пішов з економічного, якщо тобі так там подобалося?

Симон втомлено всміхнувся. Ні, про це вона в його резюме навряд чи вичитає.

– Лазанья. Я гадаю, вона готує лазанью. Отже, побачимося завтра.

– Мені, до речі, телефонував один старий колега. Він сказав, що бачив наркомана, який розгулює у пасторському комірці.

– У комірці?

– На зразок того, що носив Пер Волан.

– Що ти зробила з інформацією?

Карі знову розгорнула книжку.

– Нічого. Я сказала йому, що справу відкладено на полицю.

– До виявлення нових матеріалів. Як звати наркомана і де ми його можемо знайти?

– Їлберґ. У притулку.

– У соціальному центрі. Не хочеш зробити перерву в читанні?

Карі зітхнула і згорнула книжку.

– А як стосовно лазаньї?

Симон знизав плечима.

– Все гаразд. Я подзвоню Ельзе, вона зрозуміє. А розігріта лазанья ще смачніша.

Йоганнес злив брудну воду в мийку і поставив відро й швабру в прикомірок. Він вимив кожен коридор на першому поверсі, кімнату відеостеження, і йому вже не терпілося повернутись до книжки, що чекала на нього в камері. «Сніги Кіліманджаро». Це була збірка оповідань, але він, знай, перечитував одне-єдине оповідання знову й знову. Там ішлося про чоловіка з гангреною на нозі, який знав, що помирає. Про те, як це знання не робило його як людину ні кращим, ні гіршим, натомість схиляло до самозаглиблення, робило більш чесним і менш терплячим. Йоганнес ніколи не кохався на читанні, книжку йому порадила тюремна бібліотекарка, а позаяк Африка зацікавила Йоганнеса ще з того часу, як він ходив у Ліберію та в Кот-д’Івуар, він одразу прочитав перші кілька сторінок про того бідолаху, що безневинно конає у наметі посеред савани. Першого разу він похапцем пробігся очима по рядках, тепер же читав повільно, вчитувався в кожне слово, щось шукаючи, хоча він навіть не знав, що саме.

– Привіт!

Йоганнес обернувся.

Сонні вимовив той «привіт» майже пошепки, і його постать із впалими щоками і дикими очима була такою блідою, що видавалась напівпрозорою. Наче янгол, подумав Йоганнес.

– Привіт, Сонні. Я чув, тебе запроторили в карцер. Як ти зараз почуваєшся?

Сонні стенув плечима.

– У тебе класний лівий хук, пацан, – посміхнувся Йоганнес, демонструючи прогалину на місці одного з передніх зубів.

– Я сподіваюсь, ти пробачив мені.

Йоганнес ковтнув.

– Сонні, з нас двох прощення потребую я.

Вони подивились один на одного. Йоганнес помітив, як погляд Сонні ковзнув туди й сюди коридором. Вони помовчали.

– Йоганнесе, не міг би ти заради мене втекти з в’язниці?

Йоганнес не квапився з відповіддю – він намагався перетасувати слова Сонні так і сяк: чи не виявиться в них тоді більше сенсу.

– Що ти маєш на увазі? – перепитав він нарешті. – Я не хочу тікати. Зрештою, мені немає куди. Мене одразу знайдуть і повернуть сюди.

Сонні не відповів, але очі його випромінювали чорний відчай, і Йоганнес зрозумів.

– Ти хочеш… Ти хочеш, щоб я вирвався і роздобув для тебе кілька доз «супербою»?

Сонні так само не відповідав, але й далі упинав свій напружений маніакальний погляд просто старому в очі. Бідолаха, подумав Йоганнес. Триклятий героїн.

– Чому саме я?

– Ти єдиний, хто має доступ до диспетчерської, отже, тільки ти можеш це зробити.

– Дарма. Я єдиний, хто має доступ до диспетчерської, і тому саме я знаю, що зробити це неможливо. Двері відмикаються тільки на відбитки пальців, які зберігаються в базі даних. І моїх відбитків у ній немає. І їх туди не внесуть без надання чотирьох копій заяви, затвердженої на високому рівні. Я бачив такі заяви у…

– Всі двері можуть бути заблоковані і розблоковані з диспетчерської.