Ю Несбьо - Син

Ось потрібний номер. Вона зупинила машину.

Вона вагалась, чи не під’їхати через відкриті ворота просто до будинку, але, зрештою, припаркувалась на вулиці. Вона підійшла асфальтованою доріжкою до ґанку. В саду насвистував розприскувач; поза тим, навколо стояла цілковита тиша.

Вона піднялася сходами і подзвонила. Зсередини почувся дзвінкий гавкіт. Вона зачекала. Ніхто не відчиняв. Вона повернулася, щоб спуститися сходами, і побачила перед собою його. Сонце відбивалося в прямокутних лінзах його окулярів. Він, мабуть, вийшов з-поза будинку і гаража; дуже швидко і дуже тихо.

– До ваших послуг?

Він тримав руки за спиною.

– Офіцер Карі Адель. Я б хотіла про дещо поговорити з вами.

– Про що саме?

Він застромив долоні за пояс, наче підтягуючи свої бежеві слакси або наміряючись витягти зі штанів сорочку – зрештою, стояв дуже спекотний літній день. Або ж він хотів сорочкою прикрити встромлений за пояс пістолет.

– Симон Хефас…

– Ясно. А чому ви прийшли просто до мене?

Карі похитала головою з боку в бік.

– Симон переконав мене, що я ризикую витоком інформації, якщо вдамся до звичайної процедури. Він вважає, що серед нас досі діє «кріт».

– Він так вважає?

– Саме тому я подумала, що слід звернутись просто до вас. До начальника поліції.

– Що ж, гаразд, – сказав Понтій Парр, потираючи вузьке підборіддя. – Тоді нам краще зайти в будинок, офіцере Адель.

У передпокої на Карі кинувся з обіймами щасливий ердельтер’єр.

– Віллок! Про що ми сьогодні говорили?

Собака опустився на чотири лапи й обмежився тим, що лизнув Карі долоню, але хвостом метляв, як пропелером. Дорогою до вітальні Карі пояснила: мовляв, їй сказали, що начальник сьогодні керує з дому.

– Я сачкую, – усміхнувся Парр, показавши рукою в бік комфортного дивана з розкиданими на ньому подушками. – На цьому тижні я мав би йти у відпустку, але доки той убивця гуляє на волі…

Він зітхнув і опустився в одне з крісел гарнітура.

– То що там з Симоном?

Карі відкашлялась. Вона планувала, що і як вона має сказати – з усіма застереженнями і запевненнями, що вона не має наміру пліткувати, а тільки непокоїться про якість своєї роботи. Але тепер, коли Парр виявився таким розслабленим і гостинним і зізнався, що він сачкує, вона відчула, що природніше буде перейти одразу до суті справи.

– Симон замислив свою власну місію, – сказала вона.

Начальник поліції підняв брову.

– Я слухаю…

– Ми розслідували справу паралельно з КРИПОСом. По суті, незалежно від них. А тепер він став діяти також незалежно від мене. Все було б гаразд, але проблема в тому, що він, здається, також поставив собі окрему мету. А я не хочу вляпатись у халепу разом ним, якщо він замислив щось незаконне. Він відсторонив мене в деяких ситуаціях і заявив абсолютно чітко, що не має наміру діяти за правилами.

– Розумію. Коли конкретно таке було?

Карі коротко змалювала зустріч з Івером Іверсеном.

– Гм-м-м-м, – протягнув Парр, зависнувши на тому нескінченному «м». – Це недобре. Я знаю Симона, і радий був би сказати, що це не в його стилі. Але, на жаль, саме в його. На вашу думку, чого він домагається?

– Самотужки затримати Сонні Лофтуса.

Парр сперся підборіддям на великий і вказівний пальці.

– Розумію. Хто ще про це знає?

– Ніхто. Я приїхала одразу до вас.

– Добре. Обіцяйте мені, що нікому про це не обмовитесь. Справа делікатна, як, я впевнений, ви і самі її оцінюєте. Поліція зараз на очах у всього суспільства, і ми не можемо дозволити собі, щоб окремі офіцери демонстрували непрофесійну поведінку.

– Авжеж, я розумію.

– Полиште цю проблему на мене. Ми ніколи не згадаємо про вашу участь. Нашої зустрічі просто не було. Не будемо надміру драматизувати, але так ви уникнете ризику набути репутації «стукача» серед ваших колег. Такі прізвиська прилипають намертво.

«Прилипають намертво»… Вона про таке не подумала. Карі ковтнула і швидко кивнула.

– Дуже вам вдячна.

– Дарма. Це я вам дякую, Адель. Ви вчинили правильно. Зараз повертайтесь до роботи і працюйте, як кажуть, ніби нічого не сталося, – сказав Парр підводячись. – А я повернусь до байдикування. Я ж маю керувати з дому…

Карі підвелася, щаслива, що все виявилось набагато безболіснішим, ніж вона боялась.

Парр зупинився в дверях.

– Де зараз Симон?

– Я не знаю. Він просто пішов з місця злочину, де ми знайшли машину і тіло тієї ночі, і ніхто його не бачив з того часу.

– Гмм. І ви не маєте жодного уявлення?