– Десь із місяць, – мовив уголос.
– Точніше формулюйте, ви ж юрист: цілий місяць! Я абсолютно впевнений тепер – дезертирові сприяв хтось із місцевих, його односельців. Люди тут накручені проти влади, і не «голосами» – вони короткі хвилі не ловлять. Місцевий народ нас із вами не любить уже кілька десятків років. До того ж Афганістан… Це дезертирство тут виправдовують, можете мені повірити, та ви й самі розумієте. Місцевих іще перевірятимуть, уже без вас, зовсім інші служби. Та навіть виявлення всієї групи, навіть їх затримання, суд за підсобництво – пізно вже. Ярчук напевне розповів комусь зі спільників, ті передали далі, таємниця хоч як розголошена. Так що мої прогнози, Ігоре Степановичу, – згорнемо об’єкт. А шкода, могло вийти.
Ігор уже остаточно все вирішив. Зупинився, глибоко засунув руки в кишені плаща, голову втягнув у плечі.
– Не могло.
Половець теж пригальмував, озирнувся на нього.
– Отакої навіть? Ви ще щось знаєте?
– Збирався саме сказати. Не приховував, просто слухав, оцінював міру важливості всього цього…
– Що сталося, Князевич?
«Уже не “товариш”», – зазначив Ігор.
– Правильно ви все вирахували. Ярчук саме перед появою солдатів розійшовся не на жарт. Думаю, збирався мене таки вбити, коли виговориться. Йому ж кортіло виговоритися, більшість злочинців хоче повідати світу про свої злочини…
– А ще коротше?
– Словом, він таки не тримав язика за зубами, товаришу полковнику. Ви маєте рацію. Кому роздзвонив – ясна річ, не похвалився. Але попередив: йому втрачати нічого, та на ньому нічого не скінчиться. Інші люди труїтимуть воду. Це не припиниться, повірте моїй інтуїції.
Вказівний та великий пальці обох рук у кишенях плаща при цих словах схрестилися.
Половець замислено потер підборіддя.
– М-да, це на нього схоже. Наскільки я вже зрозумів його почерк… Значить, прогнози мої тим паче слушні. Вкажете це в рапорті. Що ж, будемо згортати, а шкода, природа тут – самі бачите. Повітря… Прийшли, до речі.
Очам Князевича відкрився паркан із нефарбованих дощок заввишки півтора людського зросту.
Дошки не прилягали одна до одної щільно. Огорожа швидше мітила територію й окреслювала периметр, ніж захищала від чужих очей велику вирубку. Зрештою, сторонніх очей і не мусило бути. Чужинці тут не ходили.
Мертве тіло солдати, не дбаючи про обережність, поклали, точніше – скинули біля отвору в паркані. Половець одразу втратив до Ігоря всяку цікавість, подався розпоряджатися, решта теж перестала звертати на Князевича увагу. Всі заметушилися з новою силою. Ігор навіть не намагався зрозуміти, що тут відбувається, хто головний, як збираються давати раду вбитому. Він просто пройшов за периметр.
Перед ним розкинулося будівництво, радше – самісінький його початок: уже викопали котловани і завершували вкладати фундаментні блоки. Два крани обабіч вирубки стояли сиротами, наче екзотичні довгошиї тварини з опущеними дзьобами. Окремо стояв будівельний вагончик, за ним – казармене приміщення, зроблене не добротніше за огорожу. Якщо солдатів збиралися тримати тут цілу зиму, мусили б подбати про серйознішу забудову, чомусь майнуло Ігореві, хоча тепер, особливо після його зізнання, це все-таки справді не мало жодного значення.
Князевич не знав, нащо збрехав. Тобто знав, але не хотів пояснювати це навіть подумки самому собі. Коли говорив, тілом вкотре за день пробігли знайомі мурашки. Значить, усе він зробив правильно.
Саме джерело побачив не відразу.
Ігор не мав підстав не вірити розповідям про спроби знищити його. Але нині все на його очах відбувалося навпаки: джерело очевидно розширили, перетворивши на невеличкий прямокутний басейн. Воду огороджували ті самі товсті бетонні плити, поставлені одна до одної досить щільно. Згори над джерелом Святої Варвари вже зводили дерев’яний навіс, поки що умовний і досить простенький. Залучивши фантазію, Князевич досить ясно уявив: тут із часом могли бути як не купальні, то вже напевне бювети.
Або все разом.
Він наблизився, нахилився, вперся долонями в бетон. Подивився на воду.
Вона зовсім не була стоячою. Здавалося, вся її поверхня живе. Джерельця, що, невидимі, били знизу, укривали брижами гладінь, вода ледь шелестіла. За інших обставин Ігор подумав би – вода справді жива , розмовляє з ним, говорить до нього, намагається сказати щось дуже важливе своєю, незрозумілою людям мовою.
Можна спробувати прочитати на плесі. Аби Ігор знав абетку води – неодмінно спробував це.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу