Андрій Кокотюха - Таємне джерело

– Не треба, – вичавив із себе Ярчук.

– Ну то й не треба, – легко погодився Ігор. – Головне, стеж за думкою. Миколу Уманця призвали на строкову службу. Здоровий сильний хлопець за всіма критеріями підходить під «афганця», тому ніхто не дивується, коли стає відомо: хлопець виконує інтернаціональний обов’язок. Зв’язок із ним обмежений, це зрозуміло – на війні людина. Мама переживає, але змиряється. Тим часом Микола Уманець, і, гадаю, не він один, спокійно собі служить десь тут, в околицях Кременця. Аби дотриматися всіх правил, солдатів відпускають у місто згідно з уставом. Заслужив звільнення – на. Язиком тільки не ляпай, інакше лафа скінчиться, влаштуємо тобі справжній Афганістан. Ну, мені здається, десь так усе й відбувалось у військовій службі Миколи. Звідси відразу кілька запитань. Якби розв’язав руки, я б пальці загинав для наочності…

– Сам можу. – Дмитро загнув мізинця. – Що там у тебе тепер першим пунктом?

– Ми почнемо з другого. Він не такий цікавий, але важливіший для нас із тобою. Дивний збіг обставин, правда? Маю таку підозру, що Марія Романів та її подруга Зірка Левицька могли бути чи не останніми, хто бачив Миколу Уманця живим. Бо за часом усе складається: дівчата зустрілися з ним у місті, а за кілька днів його труп, як загиблого в Афганістані героя, привозять нібито звідти у закритій цинковій труні.

– Поки нічого не…

– Зараз усе буде! – різко перервав його Ігор. – Мене раптово зацікавила персона Миколи. Я не надто приховував це від Марії, та й не знав, що треба. Вельми несподіваним виявився збіг. Уже за кілька годин вона посилає мене на зустріч із тобою. Дезертир, котрий так старанно ховався, вирішив вийти з підпілля. Чому? Що підштовхнуло його, тобто тебе? Оскільки ви з Марією підтримуєте контакт і тебе дуже цікавить моя персона, хоча твоя персона мене дотепер, до цього дня, зовсім не обходила, дівчину не могла не насторожити така моя реакція. По-моєму, ти ховався десь недалеко і бачив, коли я вибіг від Марії та погнав у термінових справах. Так? – Ярчук кивнув. – Бач, я теж дещо вмію й можу знати. Отже, ти заходиш до хати, дізнаєшся, що, точніше, хто саме мене схвилював. Марія далі нічого не розуміє, але ж тобі дуже добре відомо, що сталося з Миколою Уманцем. Чи ні?

– А якщо ні?

– Тоді не бачу причин для нашої такої скорої та нежданої зустрічі. Не були б руки зв’язані – розвів би ними. – Князевич подарував Дмитрові легку посмішку. – Мене, звісно, цікавлять подробиці. Та в загальних рисах усе, напевне, виглядало таким чином. Солдат, котрий для всіх проходить службу в Афганістані, насправді служить десь тут. Коли місце служби аж так засекречене, це робиться на найвищих рівнях, про які ти собі в силу віку і статусу не маєш навіть приблизного уявлення. Ти просто переховуєшся в цих місцях, своїх, рідних. І випадково, знову нічого не кажу, в цій історії все, бачу, побудоване на збігах обставин, один законспірований солдат стикається з одним… скажімо так, партизаном. Для Миколи Уманця зустріч із тобою виявилась останньою. Ось чому я тут, ось чому ти сполошився і хочеш терміново зі мною поговорити. Правильно?

– Його збила машина, – глухо промовив Ярчук.

– Що?

– Точніше, я зробив так, аби всі думали – його збила машина. Якого хера той поперся через ліс, не знаю. Аби ще темно було, а їм же, напевне, до смеркання наказали повертатися, та й останній автобус сюди ходить, коли ще не пізно… Він мене побачив… Не так: я побачив його. Коли поговорили, він кинувся раптом тікати. Хоча обіцяв, божився нікому про мене не розповідати, бо інакше його командири дізнаються, що він видав державну таємницю дезертирові. Мабуть, не до кінця я його налякав, бо так ушкварив… Але сам упав на корінь, чесне слово, брате, – він сам гепнувся об коріння довбнею!

– Хай так. Далі. – Незважаючи на сплутані руки, Князевич почувався тепер у вигіднішому становищі, навіть мав право наказувати.

– Далі його б шукали. Мені в тому вигоди нема. Виволік на дорогу, машина цілком могла його збити та поїхати геть. Побачить шофер вояку – сам у штани напрудить, зв’язуватися ще…

– Судячи з того, як Миколу Уманця ховали, або твій задум, Дмитре, вдався, або просто вирішили триматися від гріха якомога далі. Ось тепер можеш загинати ще один палець: що тут відбувається? Що в лісі? Чому така шалена конспірація та збройна охорона підступів до того вашого таємного джерела? Ти ж знаєш, ти ж витрусив із Миколи перед смертю все. Що там таке в лісі, Дмитре, чого нікому не можна бачити?