Андрій Кокотюха - Таємне джерело

Перетнувши галявину по діагоналі, він зупинився в двох кроках від них, зиркнув спочатку на Князевича, відтак перевів погляд на Цибуха, простяг руку:

– Документи.

– Які документи, товаришу, ми в ліс прийшли! – задріботів парторг, не опускаючи рук.

Ігор, навпаки, свої опустив, що не викликало у військового жодного заперечення.

– Документи, – повторив він. – Хто такі, звідки, як тут опинилися, з якою метою?

– Моє прізвище Князевич, – із усім можливим у даній ситуації спокоєм промовив Ігор. – Я слідчий, працівник Головного слідчого управління міністерства внутрішніх справ.

– Слідчий? – Брови військового стрибнули вгору. – Давно себе в дзеркало бачили, слідчий?

– Документи в мене на квартирі. Я з’ясовую… гм… певні обставини однієї справи… Словом, мій колега має рацію, до лісу ми пішли без документів. Хіба в лісі потрібен паспорт?

– Колега? – Чоловік кинув погляд на Цибуха. – Теж слідчий? – Не стримався: – В такому шоломі? Це вам у слідчому управлінні видають?

– Я хотів сказати – товариш, – далі зберігаючи спокій, виправився Ігор. – Це секретар партійної організації села Гайворон, товариш Цибух Павло Андрійович. Мою та його особу, зрештою, дуже легко перевірити. Хоча я не маю уявлення, як тут, серед лісу, ви зможете провести хоч якусь перевірку. Взагалі, що відбувається, чому ви нас затримали, хто ви такі самі?

Князевич спробував наступати. На військового без погонів його спроби жодного враження не справили. Відступивши на крок, командир кивнув солдатові, який стояв ближче до них:

– Обшукати.

– Яке ви маєте право? – Тепер уже Ігор розізлився серйозно. – На якій підставі, що тут узагалі діється?

– Вірите – я вам усе за секунду обґрунтую? – спитав незнайомець. – Коли почну, дороги назад для вас уже не буде. В усякому разі, туди, звідки прийшли, повернетеся не скоро – вірите?

Щось у цьому тоні підказало Князевичу – краще не сумніватися в його можливостях. Отож він мовчки й покірливо дозволив солдатові, котрий заради такого випадку закинув автомат на плече, обмацати себе. Звісно, в кишенях чужого одягу нічого не виявилося. Цибух так само тримався покірно, при ньому знайшли складаний ножик, котрий незнайомець, покрутивши в руках, недбало кинув собі під ноги, та пачку «Прими», забачивши яку він скривив губи. Коли солдат закінчив, знову взяв автомат напереваги та відійшов на кілька кроків назад, військовий запитав, не змінюючи тону:

– Кажете, з Гайворона?

– Звідти, – підтвердив Ігор.

– Що тут забули?

– Кажу вам – я слідчий. Вірите, не вірите, хай. Мені потрібен слідчий експеримент. Це пов’язано із джерелом Святої Варвари чи місцем, де воно колись текло, існувало, як правильно сказати… Товариш Цибух проводжає мене до місця.

– Якщо товариш Цибух не просто місцевий, а обіймає такий відповідальний пост, чому не знає нічого про заборонену зону? – поцікавився військовий.

– Не інформували, – бовкнув парторг, далі не опускаючи рук.

– Правильно, – погодився незнайомий. – Інформували далеко не всіх. Проте з керівними особами мусили провести інструктаж.

– Не проводили.

– Значить, я вам проведу. Місце, про яке ви тут згадали, охороняється за спеціальним розпорядженням. Як таке, що може становити особливу небезпеку для громадян. Я говорю про екологічну небезпеку, розумієте? І напевне знаєте, чому я так кажу.

– Все так серйозно?

– Серйозніше не буває. Дивно, що не попереджено саме вас. Бо населення про військових у лісі взагалі знати не повинне – з метою не допустити паніку та непотрібні розмови. А також – для запобігання різного роду чуткам. Із вас досить. Наполегливо раджу повертатися назад і тримати язики за зубами. В разі поширення інформації ми будемо напевне знати, хто її поширив. І вживемо заходів, хоч слідчий ви з міністерства, хоч парторг. Зрозуміло все, додатково пояснювати нічого не треба?

Ігор кахикнув.

– І все ж таки, з ким ми розмовляємо?

– Чим менше ви братимете довідок, товаришу… Князевич, правильно? Так ось, Князевич , що швидше ви забудете про нашу зустріч, то краще для всіх. Я з’ясую, чим ви справді займаєтесь у Гайвороні. Та хай чим би ви займалися, те, що відбувається тут, уся наша зустріч і розмова, до ваших справ стосунку не має. І до сфери ваших інтересів не входить, повірте мені. Дорогу назад знайдете?

Діставши у відповідь два синхронні кивки, військовий зробив рукою жест – солдати зникли серед дерев, розчинилися в лісі, злилися з ним. У запалій раптом тиші знову заспівали пташки.