Артур Конан Дойл - Скандал у Богемії

Усі ми з глибоким інтересом слухали цю розповідь про нічні події, які Голмс відновив за прикметами настільки непомітними та незначними, що, навіть спостерігаючи їх на власні очі, ми заледве могли простежити за ходом його думок.

Інспектор одразу вийшов, аби вжити заходів щодо розшуку слуги, а ми з Голмсом повернулися снідати на Бейкер-стрит.

– Я повернуся до третьої, – повідомив він, закінчивши їсти. – Інспектор із лікарем уже будуть тут до цього часу, тоді я й сподіваюся остаточно прояснити для них цю справу.

Наші гості прийшли в призначений термін, але мій приятель з’явився лише за чверть четверта. Однак, коли він увійшов, за виразом його обличчя я збагнув, що детектив досягнув повного тріумфу.

– Якісь новини, інспекторе?

– Ми знайшли хлопчика, сер.

– Чудово, а я знайшов дорослих.

– Ви їх знайшли! – вигукнули ми в один голос.

– Ну, принаймні, дізнався, хто вони. Ваш Блессінґтон, як я й очікував, добре відомий в поліційному управлінні. Та й його вбивці також. Це Бідл, Гейворд і Моффат.

– Банда, що пограбувала Вортінґдонський банк! – вигукнув інспектор.

– Саме так, – підтвердив Голмс.

– Отже, Блессінґтон, насправді Сатон?

– Атож, – сказав Голмс.

– Ну, тоді все встає на свої місця, – зітхнув із полегшенням інспектор.

Але ми з Тревельяном дивилися один на одного, нічого не розуміючи.

– Ви, мабуть, пам’ятаєте знамените пограбування Вортінґдонського банку, – продовжив Голмс. – У банді було п’ятеро – чотирьох ми знаємо, а ім’я п’ятого – Картрайт. Його вбив сторож Тобін, і злодії зникли із сімома тисячами фунтів. Це було 1895 року. Усіх п’ятьох заарештували, але переконливих доказів проти них не було. Блессінґтон, точніше Сатон, найогидніший у цій п’ятірці бандитів, став донощиком. Картрайта повісили, а трьом іншим дали по п’ятнадцять років. Не відсидівши кількох років до повного терміну, вони нещодавно вийшли на волю й вирішили, як ви здогадалися, вистежити зрадника, щоб помститися йому за смерть товариша. Двічі намагалися дістатися до нього, але невдало. Втретє, як бачите, усе вдалося. Тепер вам усе ясно, докторе Тревельян?

– Здається, що краще пояснити неможливо, – зауважив медик. – І, звісно, першого разу він дуже стривожився саме того дня, коли прочитав у газетах, що їх випускають на свободу.

– Еге ж. А всі страхи, що його можуть пограбувати, – про людське око.

– А чому він не розказав усю правду вам?

– Ну, розумієте, шановний, він знав мстивий характер своїх колишніх спільників і намагався якомога довше приховувати від усіх, хто він насправді. Це була ганебна таємниця, і він не міг змусити себе зізнатися мені. Однак яким би негідником він не був, чоловік усе-таки жив під захистом англійських законів, і не сумніваюся, що ви, інспекторе, про все подбаєте. Щит правосуддя цього разу не допоміг, але меч його, як і раніше, зобов’язаний карати.

Ось такими були дивні обставини, пов’язані зі справою постійного пацієнта та його лікаря з Брук-стрит. Поліція так і не знайшла вбивць, і в Скотленд-Ярді вирішили, що вони попливли з Англії на злощасному пароплаві «Норма Крейн», який зник кілька років тому з усією командою біля берегів Португалії, за кілька ліґ蒑 на північ від Опорто. Судову справу проти хлопчика-слуги припинили за браком доказів. У пресі «Таємниця Брук-стрит» дотепер повністю не висвітлювалася.

蒑 Морська ліґа дорівнює 5,56 км.

У той час мій приятель Шерлок Голмс ще не оговтався після нервової перевтоми, яку спричинила вкрай напружена робота навесні 1887 року. Гучна історія з Нідерландсько-Суматрською компанією та грандіозним шахрайством барона Мопертуїса занадто свіжа в пам’яті загалу і занадто тісно пов’язана з політикою та фінансами, щоб про неї можна було розповісти на цих сторінках. Однак опосередковано вона стала причиною однієї виняткової та карколомної справи, яка дала можливість моєму товаришу продемонструвати ще один тип зброї серед безлічі іншої, що слугувала йому в нескінченній війні зі злочинністю.

14 квітня, як зазначено в моїх нотатках, я отримав телеграму з Ліона зі звісткою про те, що Голмс нездужає й лежить у готелі «Люлонж». Не минуло й доби, як я вже був у нього в номері й з полегшенням переконався, що нічого страшного йому не загрожує. Однак розслідування тягнулося більше двох місяців, впродовж яких детектив працював по п’ятнадцять годин на день, а траплялося – що й кілька діб без перерви, це й підірвало міцний організм Голмса. Блискуча перемога, що увінчала його працю, не врятувала детектива від занепаду сил після такої потужної нервової напруги, і в той час, як його ім’я гриміло по всій Європі, а кімната була буквально до колін завалена вітальними телеграмами, я знайшов його тут у найсильнішому занепаді. Навіть усвідомлення того, що він здобув успіх там, де не впоралася поліція трьох країн, і перехитрив найбільш майстерного шахрая Європи, не могло перемогти байдужість, що опанувала детектива.