Артур Конан Дойл - Скандал у Богемії

Одного ранку до мене в кімнату зайшов зовсім незнайомий чоловік, такий собі містер Блессінґтон, і одразу взявся до справи.

«Ви той самий Персі Тревельян, котрий за видатні успіхи нещодавно отримав премію?» – спитав він.

Я вклонився.

«Відповідайте мені прямо, – продовжував гість, – бо це у ваших інтересах. Аби досягти успіху, клепок вам вистачить. А от як щодо такту?»

Почувши це несподіване запитання, я не міг не всміхнутися.

«Сподіваюся, що не позбавлений цієї чесноти».

«У вас є якісь гидкі звички? Алкоголем зловживаєте, га?» «Та що ви, сер!» – вигукнув я.

«Добре, добре! Тоді все гаразд. Але я повинен був спитати. Як же ви з такою головою й без практики?»

Я стенув плечима.

«Отакої! – зауважив він із властивою йому метушливістю. – Стара історія. У голові маєте більше, ніж у кишені, га? А що б ви сказали, якщо для початку я допоміг би вам влаштуватися на Брук-стрит?»

Я здивовано витріщився на нього.

«О, це я заради власної вигоди, а не вашої, – продовжував він. – Щиро кажучи, якщо це прийнятне для вас, то про мене й казати нічого. Бачите, у мене є кілька зайвих тисяч, і я думаю вкласти цей капітал у вас».

«Але чому?» – заледве спромігся вимовити я.

«Ну, це така ж прибуткова справа, як і будь-яка інша, тільки безпечніша».

«І що я маю робити?»

«Зараз поясню. Я орендую будинок, обставлю його, платитиму слугам… Словом, керуватиму всім. Вам залишається лише протирати штани в кабінеті. Я дам вам грошей на дрібні витрати й таке інше. Ви будете віддавати мені три чверті свого заробітку, решту ж залишатимете собі».

– Ось із такою дивною пропозицією, містере Голмс, і звернувся до мене цей Блессінґтон. Не зловживатиму вашим терпінням, викладаючи подробиці наших перемовин. На Благовіщення я переїхав і почав приймати пацієнтів, розраховуючись із містером Блессінґтоном майже на тих самих умовах, які він запропонував. Він і сам оселився в тому самому будинку, ставши чимось на зразок постійного пацієнта, котрий живе при кабінеті лікаря. Виявилося, що в нього слабке серце, тому він потребує постійного нагляду. Два кращі покої на другому поверсі він зайняв під власні вітальню та спальню. Звички в нього були дивними – він уникав товариства й дуже рідко виходив. Загалом не вирізняючись особливою пунктуальністю, він був надзвичайно точним лише в одному. Щовечора в один і той самий час він заходив до мого кабінету, переглядав книгу прийому хворих, відкладав п’ять шилінгів і три пенси з кожної заробленої мною гінеї та забирав решту грошей, ховаючи їх у скриню, що стояла в його кімнаті. Скажу відверто, що в нього жодного разу не було підстав шкодувати про вкладення свого капіталу. Із самого початку справа виявилася прибутковою. Перші ж успіхи та репутація, яку я завоював у клініці, дозволили мені швидко просунутися вперед, і за останні два роки я його збагатив.

Такі, містере Голмс, моє минуле та мої стосунки з містером Блессінґтоном. Залишається лише розповісти, які події привели мене до вас сьогодні. Кілька тижнів тому містер Блессінґтон увійшов до мого кабінету в украй збудженому стані. Він белькотів про якесь пограбування, яке, за його словами, вчинили у Вест-Енді. Це, наскільки пригадую, дуже схвилювало його, і мій сусід заявив, що ми повинні поставити додаткові засуви на дверях і вікнах, не відкладаючи цієї справи навіть на день. Увесь тиждень він перебував у страшному неспокої, раз у раз визираючи з вікон і припинивши короткі прогулянки, які зазвичай здійснював перед обідом. Спостерігаючи за його поведінкою, я раптом подумав, що він смертельно боїться чогось або когось, але, коли я спитав його про це прямо, пацієнт почав так лаятися, що я змушений був припинити бесіду. Згодом його страхи поступово розсіялися, і він уже повернувся до колишніх звичок, аж раптом нова подія занурила його в такий стан, що на чоловіка просто шкода було дивитися. У ньому він перебуває й досі.

А сталося ось що. Два дні тому я отримав листа, який зараз зачитаю вам. На ньому немає ні зворотної адреси, ні дати відправлення.

«Російський дворянин, котрий зараз живе в Англії, – ішлося в ньому, – був би дуже вдячний, якби доктор Персі Тревельян погодився прийняти його. Ось уже кілька років він страждає нападами каталепсії, а, як відомо, доктор Тревельян – визнаний авторитет щодо цієї недуги. Він планує зайти завтра о чверть на сьому вечора, якщо доктор Тревельян вважатиме для себе зручним перебувати вдома в цей час».