Артур Конан Дойл - Скандал у Богемії

– Судячи з того, як затверділи його м’язи, він помер години зо три тому, – зауважив я.

– Щось особливе в кімнаті виявили? – спитав Голмс.

– Знайшли викрутку на підставці для умивальника та кілька гвинтів. І вночі тут, мабуть, багато курили. Ось чотири сигарних недопалки, які я підібрав у каміні.

– Гм! – мовив Голмс. – А його мундштук знайшли?

– Ні.

– А портсигар?

– Атож, він був у нього в кишені плаща.

Голмс розгорнув портсигар і понюхав єдину сигару, що залишилася там.

– Це гаванська сигара, а це – недопалки сигар особливого сорту, який імпортують голландці з їхніх ост-індських колоній. Їх зазвичай загортають у солому, як ви знаєте, і вони трохи тонші та довші, ніж сигари інших сортів.

Він узяв чотири недопалки й почав розглядати їх у свою кишенькову лупу.

– Дві сигари викурили через мундштук, а дві просто так, – продовжував він. – Дві були обрізані не надто гострим ножем, а кінці двох інших – відкушені міцними зубами. Це не самогубство, містере Леннер. Це ретельно продумане й холоднокровно вчинене вбивство.

– Не може бути! – не повірив інспектор.

– І це чому ж?

– Навіщо вбивати людину таким незручним способом- – вішати?

– Ось це й потрібно з’ясувати.

– Як убивці могли проникнути сюди?

– Через вхідні двері.

– Але вони була замкнені на засув.

– Їх замкнули після того, як вони увійшли.

– Звідки ви знаєте?

– Я бачив сліди. Даруйте, за хвильку я, можливо, повідомлю вам іще дещо.

Він підійшов до дверей і, обернувши ключ у замку, із властивою йому методичністю оглянув їх. Потім висмикнув ключ, що стирчав зсередини, і обстежив його також. Постіль, килим, крісла, камін, труп і мотузку – усе Голмс оглянув по черзі, поки, нарешті, він не заявив, що задоволений, після чого, закликавши на допомогу мене й інспектора, відрізав мотузку, на якій висіло тіло нещасного Блессінґтона, і шанобливо прикрив його простирадлом.

– Звідки взялася мотузка? – спитав я.

– Її відрізали звідси, – вказав доктор Тревельян, витягаючи з-під ліжка мотузку, складену у велике коло. – Він страшенно боявся пожеж і завжди тримав її поблизу, щоб утекти крізь вікно, якщо сходи загоряться.

– Це, мабуть, позбавило вбивць зайвого клопоту, – задумливо промовив Голмс. – Так, усе відбулося дуже просто, і я буду дуже здивований, якщо до полудня не повідомлю вам причину злочину. Я візьму фотографію Блессінґтона, ту, що на каміні. Вона може допомогти мені в моєму розслідуванні.

– Але, заради бога, поясніть нарешті, що ж тут сталося, – став благати лікар.

– Немає сумніву, що все було наступним чином, – сказав детектив. – Злочинців було троє: один – молодий, другий – літній, а ким був третій, поки що визначити не можу. Навряд чи треба казати, що перші два – ті самі, хто видавали себе за російського дворянина та його сина, отже, у нас є їхній повний словесний портрет. Їх впустив спільник, котрий перебував у будинку. Послухайтеся моєї поради, інспекторе, заарештуйте слугу-хлопчиська, котрий, наскільки я пригадую, працевлаштувався до вас, лікарю, зовсім нещодавно.

– Цього шибеника ніде не можуть знайти, – поінформував доктор Тревельян. – Покоївка та куховарка тільки-но шукали його.

Голмс стенув плечима.

– Він зіграв у цій драмі важливу роль, – сказав він. – Три злочинці піднялися сходами навшпиньки – літній ішов першим, молодий – другим, а невідомий був останнім…

– Це вже занадто, любий Голмсе! – вигукнув я.

– Судячи з того, як сліди накладаються один на одного, сумнівів бути не може. я мав можливість вивчити, кому які сліди належать, коли побував тут учора ввечері. Потім усі троє підійшли до кімнати містера Блессінґтона, що була замкнена. Ключ вони обернули за допомогою шматка дроту. Навіть без лупи видно з подряпин на борідці, що зловмисники використовували відмичку. Увійшовши до кімнати, вони насамперед вставили містеру Блессінґтону кляп у рота. Він, мабуть, спав або був настільки паралізований страхом, що не міг кричати. Стіни тут товсті, і природно, що його зойк, якщо навіть він і встиг крикнути, ніхто не почув. Потім (не маю жодних сумнівів) зловмисники влаштували раду, щось на кшталт суду. Тоді вони й викурили ці сигари. Літній сидів на тому плетеному кріслі – це він курив через мундштук. Молодий сидів там- – він струшував попіл на комод. Третій ходив кімнатою. Блессінґтон, як видається, сидів на ліжку, але в цьому я не зовсім упевнений. Ну, і все закінчилося тим, що вони повісили Блессінґтона. Злочинці так добре підготувалися до цього, що, либонь, принесли з собою якийсь блок чи шків, який міг би послужити шибеницею. Ця викрутка та гвинти були потрібні їм, як я вважаю, для закріплення цього блоку. Але, побачивши гак, вони, зрозуміло, скористалися ним. Убивши Блессінґтона, вийшли, а їхній спільник замкнув за ними двері.