Артур Конан Дойл - Вампір із Сассексу (збірник)

– Згоден.

– За щасливим збігом обставин, можемо перевірити, що діялося на шосе тієї ночі. Ось тут, де зараз моя люлька, з дванадцятої до шостої ранку чергував полісмен. Як бачите, це перше перехрестя в східній частині шосе. Полісмен ні на мить не залишав свого поста й стверджує, що неодмінно помітив би дорослого чоловіка з хлопчиком, якби вони там пройшли. Я спілкувався з ним сьогодні ввечері, і, мені здається, його словам можна вірити. Отже, цей кінець шосе виключається. Тепер поглянемо, які справи в західній його частині. Там є заїзд «Рудий бугай», господиня якого занедужала. Вона посилала за лікарем у Меклтон, але той був в іншого хворого й приїхав до неї лише вранці. Чекаючи на нього, у заїзді не спали всю ніч і раз у раз дивилися на шосе, чи не їде медик. За словами цих людей, повз заїзд ніхто не проходив. Якщо вірити їм, виходить, що й західна частина шосе не залишає у нас жодних сумнівів. Отже, втікачі обрали якийсь інший шлях.

– А велосипед? – сказав я.

– Авжеж, велосипед. Зараз ми ним займемося. Продовжимо ж наші міркування. Якщо втікачі не вийшли на шосе, отже, вони подалися або на північ, або на південь від школи, не інакше. Зважмо обидві гіпотези. На південь від школи знаходилося дике поле, поділене на дрібні ділянки; кожна відокремлена від іншої кам’яною стіною. Проїхати тут на велосипеді неможливо. Отже, і це припущення треба відкинути. Тепер звернімо наші погляди на північ. Там бачимо гай, який називають Косим клином, а за ним, на десять миль углиб, простягається заболочена рівнина, дуже вже горбиста в бік півночі. Лівіше від неї стоїть Голдернесс-хол, до якого по шосе десять миль, а навпростець – усього шість. Рівнина ця сумна та безлюдна. На ній розташовано кілька маленьких скотарських ферм. Вівці, корови та болотяні птахи – ось єдині мешканці цієї місцини. Далі, як ви самі бачите, проходить Честерфілдське шосе. Вздовж нього стоять два-три котеджі, церква й заїзд. Позаду – пагорби, високі та малодоступні. Упевнений, що наші пошуки треба спрямувати сюди, на північ.

– Але ж велосипед! – повторив я.

– До чого тут велосипед! – утрачав терпець Голмс. – Хороші велосипедисти їздять не лише шосейними дорогами. Рівнину пересікає безліч стежок, крім цього, тієї ночі яскраво сяяв місяць… Зачекайте! Що це?

Тривожний стукіт у двері – і відразу слідом за ним у нашу кімнату ввійшов доктор Гакстейбл. Він тримав у руках блакитне кепі з білою нашивкою на козирку.

– Ось знахідка! – вигукнув він. – Слава Богу! Нарешті ми натрапили на слід нашого хлопчика! Це його кепі!

– Де його знайшли?

– У фургоні циганів, котрі стояли табором на рівнині. Вони знялися з місця у вівторок. Сьогодні поліція завітала до них і провела обшук у фургоні. Й ось що знайшли.

– Як це до них потрапило? Як вони це пояснюють?

– Викручуються, брешуть. Присягаються, ніби знайшли кепі на рівнині у вівторок уранці. Ні, ці негідники мусять знати, де хлопчик! На щастя, їх усіх посадили до в’язниці. Страх перед законом розв’яже їм язики. А може, й не лише страх, а й гаманець герцога.

– Ну, що ж, гаразд, – видихнув Голмс, коли лікар вийшов із кімнати. – У будь-якому разі, це підтверджує мою теорію, що тільки пошуки на рівнині дадуть якісь результати. Поліція тут нічого не робила, якщо не брати до уваги арешт циганів. Погляньте на мапу, Ватсоне. Рівниною біжить струмок. Між школою та Голдернесс-холом він подекуди заболочений. Погода зараз така суха, що шукати сліди в інших місцях не має сенсу, а серед боліт, можливо, щось і залишилося. Завтра зайду за вами з самого ранку, і ми спробуємо пролити світло на цю таємничу історію.

Наступного дня, прокинувшись удосвіта, я побачив біля свого ліжка високу, довготелесу постать Голмса. Він був одягнений і, судячи з усього, уже встиг побувати на вулиці.

– Я обстежив галявину та комірчину з велосипедами, – повідомив мій приятель, – потім пройшовся Косим клином. Підіймайтесь, Ватсоне, у сусідній кімнаті вже стоїть какао. І попрошу вас поквапитися, бо нам ще багато доведеться за сьогодні зробити.

Обличчя в мого товариша розпашілося, очі блищали, як у людини, котра поспішає взятися за свою улюблену роботу. Це був інший Голмс – жвавий, енергійний, зовсім не схожий на зануреного в себе блідого мрійника з Бейкер-стрит. І, дивлячись на його струнку постать, від якої віяло силою, я збагнув, що день нам видався напружений.