Аґата Крісті - Трагедія в трьох діях

– Дейкези та Енджела Саткліфф, – промовив сер Чарльз.

– Про Олівера Мендерза нічого не сказано.

– Подивімось іще в «Континентал дейлі мейл», – запропонував містер Саттертвейт. – Раптом там щось є.

Сер Чарльз проглянув газету. Раптом він напружився.

– Господи, Саттертвейте, послухайте:

Після дізнання щодо смерті покійного сера Бартолом’ю Стренджа було встановлено, що смерть настала внаслідок отруєння нікотином, хоча ким та як було здійснено отруєння, слідству поки що не відомо.

Сер Чарльз насупився.

– Отруєння нікотином. Хіба нікотин така сильна речовина, щоб від неї люди падали без духу? Нічого я не розумію.

– Що збираєтеся робити?

– Робити? Куплю квиток на сьогоднішній «Блакитний потяг».

– Що ж, – сказав містер Саттертвейт, – мабуть, я вчиню так само.

– Ви? – Очі сера Чарльза вирячилися від подиву.

– Це якраз моя галузь, – скромно відповів містер Саттертвейт. – Я маю… ем… трохи досвіду. До того ж я близько знайомий із тамтешнім констеблем – полковником Джонсоном. Це стане в пригоді.

– Чудово! – вигукнув сер Чарльз. – Тоді замовлю нам купе в спальному вагоні.

Містер Саттертвейт подумав: «Дівчина свого досягнула. Казала ж вона, що поверне його. Казала. Цікаво, наскільки щирий її лист».

Еґґ Літтон-Ґор, безумовно, була опортуністкою.

Сер Чарльз пішов по квитки, а Саттертвейт лишився прогулюватися в садку. Його свідомість насолоджувалася розв’язанням рівняння Еґґ Літтон-Ґор. Він захоплювався її енергійністю, рушійною силою всередині неї і притлумлював вікторіанський голос, який не схвалював ініціативу жінок у сердечних справах.

Містер Саттертвейт був дуже спостережливим чоловіком. Розмірковуючи про жінок загалом і Еґґ Літтон-Ґор зокрема, він постійно відганяв від себе запитання:

«Де я вже бачив цю голову такої незвичної форми?»

Власник голови сидів і задумливо дивився перед собою. То був чоловік невисокого зросту з непропорційно великими вусами.

Поряд із ним стояла з незадоволеним обличчям англійська дівчинка – спершу на одній нозі, потім на другій, потім замріяно смикаючи квітки лобелії.

– Не роби цього, сонечко, – сказала мати, не відриваючись від журналу мод.

– Мені нема чого робити.

Невисокий чоловік озирнувся на неї, і тут містер Саттертвейт зрозумів, чия то голова.

– Мсьє Пуаро, – сказав він. – Який приємний сюрприз.

Бельгієць підвівся і кивнув.

– Enchanté, monsieur [3] Радий зустрічі, мсьє ( фр. ). .

Вони потисли один одному руки, і містер Саттертвейт присів.

– В Монте-Карло, здається, з’їхалися всі. Менш ніж півгодини тому я натрапив на сера Чарльза Картрайта, а тепер-от – на вас.

– Сер Чарльз теж тут?

– Так, займається вітрильним спортом. Ви знаєте, що він продав будинок у Лумуті?

– О, ні. Я цього не знав. Я здивований.

– А я не дуже. Здається, Картрайт не з тих, кому подобається довго жити далеко від світу.

– О, так, тут я з вами згоден. Я здивований з іншої причини. Мені здавалося, що в сера Чарльза були інші підстави лишатися в Лумуті – дуже милі підстави, еге ж? Я маю рацію? Молода мадемуазель, яка так кумедно себе називає. Еґґ, чи не так?

Очі чоловічка м’яко зблиснули.

– То ви це помітили?

– Ну звісно ж, помітив. Моє серце добре відчуває, хто в кого закоханий, – ваше, думаю, теж. І до того ж la jeunesse [4] Молодість ( фр .). ніколи не лишає байдужим.

Він зітхнув.

– Думаю, – сказав містер Саттертвейт, – що ви вгадали, чому сер Чарльз поїхав з Лумута. Він тікав.

– Від мадемуазель Еґґ? Але ж очевидно, що він її обожнює. Навіщо тоді тікати?

– О, – відповів містер Саттертвейт, – ви не розумієте наших англо-саксонських комплексів.

Мсьє Пуаро гнув свою лінію.

– Звісно, – мовив бельгієць, – це виграшний хід. Втечи від жінки, і вона одразу побіжить за тобою. Без сумніву, серу Чарльзові, чоловіку із таким досвідом, про це відомо.

Містер Саттертвейт неабияк здивувався.

– Не думаю, що все було саме так, – зауважив він. – Скажіть, що вас сюди привело? Відпустка?

– О, у мене тепер усе життя – відпустка. Я досягнув успіху. Розбагатів. Відійшов від справ. Тепер я подорожую, щоб побачити світ.

– Це чудово, – сказав містер Саттертвейт.

– N’est-ce pas? [5] Правда ж? ( фр. )

– Мамо, – заскиглила дитина, – чим тут можна зайнятися?

– Люба, – з докором відповіла мати-англійка, – хіба не приємно приїхати за кордон і побути на сонечку?