Аґата Крісті - Наприкінці приходить смерть

– Хвала Собеку, синові Нейт, який сприяв твоїй безпечній подорожі по воді! Хвала Птаху за мемфійськими стінами за те, що повернув тебе до родини! Дякуємо Ра, чиє ім’я осяває Верхній і Нижній Єгипет.

Ренісенб ішла вперед, заражена загальним збудженням. Імхотеп велично випростався, і його донька раптом подумала: «А він невисокий. Мені здавалося, він більший».

Її охопила непевна тривога.

Невже батько зіщулився? Чи їй зрадила власна пам’ять? Вона вважала його дивовижним створінням: тиранічним, часто метушливим, раз по раз він сипав указівками й часом змушував її подумки сміятися, та все-таки то був характер . Але цей маленький приземкуватий літній чоловік, по вінця сповнений відчуттям власної важливості і водночас не здатний вразити… Що з нею сталося? Що то за зрадливі думки в її голові?

Імхотеп, покінчивши з урочистими церемоніальними фразами, перейшов до тепліших особистих привітань. Він обійняв синів.

– О, милий мій Яхмосе, завжди усміхнений, певен, ти гідно поводився під час моєї відсутності… І Собек, вродливий син мій, бачу, в твоєму серці досі панує радість. А от і Іпі, милий мій Іпі, дай подивитися на тебе, отак. Виріс, змужнів, як я тішуся, що можу знову тебе обійняти! А Ренісенб – люба моя донька – знову вдома. Сатіпі, Кайт, і вас я люблю, як дочок… І Генет, вірна моя Генет…

Служниця стала навколішки, обхопила його коліна і з театральною виразністю витерла сльози з очей.

– Радий бачити, Генет. У тебе все добре, ти щаслива? Така ж віддана, як і завжди – це звеселяє мені серце…

А мій незрівнянний Горі, такий розумний, завжди з пером і своїми підрахунками. Справи йдуть успішно? Певен, що так…

Коли Імхотеп з усіма привітався і гамір почав затихати, господар підняв руку, вимагаючи тиші, й чітко і гучно заговорив.

– Сини мої та дочки, друзі. Я маю дещо вам повідомити. Як ви знаєте, багато років я був, у певному розумінні, самотнім чоловіком. Моя дружина (ваша мати, Яхмосе й Собеку) й моя сестра (твоя мати, Іпі), – обидві відійшли до Осіріса багато років тому. Тож я привіз вам, Сатіпі та Кайт, третю сестру. Вона житиме разом із вами. Познайомтеся, це моя наложниця, Нофрет, яку ви маєте любити з любові до мене. Вона приїхала зі мною з Півночі, з Мемфіса, і лишиться тут із вами, коли мені знову доведеться поїхати.

З цими словами він за руку вивів уперед жінку. Вона стояла поряд із ним, відкинувши голову, примруживши очі, зверхня і вродлива.

Ренісенб, украй здивована, подумала: «Яка вона молода, певно, навіть молодша за мене».

Нофрет стояла нерухомо. На її губах блукала легка посмішка, у якій була радше зневага, ніж бажання сподобатися. В неї були зовсім прямі чорні брови, шкіра насиченого бронзового кольору й такі довгі й пухнасті вії, що за ними було важко розгледіти очі.

Родина, спантеличена, мовчки витріщалася на неї. З легким роздратуванням у голосі Імхотеп прорік:

– Ну ж бо, діти, привітайте Нофрет. Хіба ви не знаєте, як вітають наложниць, яких батько привозить додому?

Непевно, затинаючись, родина привітала Нофрет. Імхотеп із перебільшеною сердечністю, яка мала, певно, приховати його зніяковіння, жваво промовив:

– Це вже краще. Нофрет, зараз Сатіпі, Кайт і Ренісенб відведуть тебе в жіночу половину. Де скрині? Їх винесли на берег?

Дорожні скрині з округлими кришками почали виносити з баржі. Імхотеп звернувся до Нофрет:

– Твої прикраси і вбрання у повній цілості. Пропильнуй за тим, як їх розкладатимуть.

Потім, коли жінки пішли, він повернувся до синів.

– Як тут наше господарство? Усе гаразд?

– Нижні поля, які ми дали в користування Нахт… – почав був Яхмос, але батько його обірвав:

– Жодних подробиць, милий Яхмосе. Подробиці можуть зачекати. Сьогодні ми розважаємося. Завтра ти, я та Горі візьмемося до справ. Давай, Іпі, ходімо в будинок. Який ти вже високий, вищий за мене!

Собек сердито крокував за батьком та Іпі. Він пробурмотів на вухо Яхмосові:

– Прикраси та вбрання, чув? Ось куди пішли прибутки від північних земель. Наші прибутки.

– Тс-с, – прошепотів Яхмос. – Батько почує.

– Ну то й що? На відміну від тебе, я його не боюся.

Коли вони вже опинилися в будинку, Генет прийшла в Імхотепів покій, щоб приготувати все для купелі господаря. Вона розсипалася посмішками.

Імхотеп перестав випромінювати захисну привітність.

– Ну, Генет, що скажеш про мій вибір?

Хоча чоловік і збирався в цій ситуації діяти з позиції сили, та все ж добре знав, що приїзд Нофрет викличе бурю – принаймні в жіночій половині будинку. Генет була не така. Надзвичайно віддане створіння. Вона його не розчарувала.