Аґата Крісті - Наприкінці приходить смерть

Він витріщився на неї, її тон змусив його зважити на її присутність. Він так звик, що вона була просто фоновим акомпанементом до його слів, що часто забував про її присутність як живої людини з власними думками.

– Що ти хочеш цим сказати, Кайт?

– Я хочу сказати, що не можу дозволити тобі поводитися непомірковано. Вся нерухомість належить твоєму батькові, всі землі, вся рілля, худоба, деревина, льон – усе! Коли твій батько помре, усе це перейде до нас – до тебе, Яхмоса і наших дітей. Якщо ти посваришся з батьком і зірвешся, він може розділити все між Яхмосом та Іпі – він і так уже надміру любить Іпі. Той це знає і користується цим. Його дуже влаштує, якщо ти посваришся з Імхотепом і підеш. А нам треба думати про дітей.

Собек уважно дивився на неї.

– Ніколи не знаєш, чого чекати від жінок. Не знав, що в тобі це є, Кайт, оця затятість.

Дружина із натиском промовила:

– Не сварися з батьком. Не відповідай на його звинувачення. Будь мудрим – ще трохи потерпи.

– Можливо, ти і маєш рацію, але це може тривати роками. Батькові треба взяти нас за помічників.

Кайт похитала головою.

– На це він не піде. Йому надто подобається повторювати, що ми всі їмо його хліб і залежимо від нього, що без нього ми з голоду помремо.

Собек глянув на неї з цікавістю.

– Бачу, тобі не надто подобається мій батько, Кайт.

Але та вже знову схилилася до дитини, яка вчилася ходити.

– Йди сюди, люба, дивися, тут твоя лялька. Ну ж бо, йди, йди до мене…

Собек дивився на її темноволосу схилену голову. Потім, спантеличений, пішов геть.

Іса викликала до себе свого онука Іпі.

Хлопець, вродливий юнак із невдоволеним обличчям, стояв перед старою, поки та відчитувала його пронизливим голосом, просвердлюючи гострими очима, які тепер так погано бачили.

– Ти як узагалі розмовляєш? Ти не робитимеш того, ти не робитимеш сього? Хочеш глядіти волів, але не підеш із Яхмосом і не стежитимеш за зорюванням? Знаєш, що буває, коли діти отак відмовляються робити се чи те?

Іпі похмуро відказав:

– Я не дитина. Я тепер дорослий, то чого ж до мене ставляться, як до дитини? Вказують мені, що робити, а моєї думки не питають і грошей окремо не виділяють. Яхмос вічно мені наказує. За кого він себе має?

– Він твій старший брат, і він тут головний, поки Імхотепа немає.

– Яхмос тупий – повільний і тупий. Я набагато розумніший за нього. А Собек теж тупий, але тільки те й робить, що розводиться про те, який він розумний. А батько вже написав їм і сказав, що я можу сам вирішувати, що мені робити…

– Тобто не робити нічого, – вставила бабуся Іса.

– …і що мені мають давати більше їжі та напоїв, і що якщо він дізнається, що я незадоволений і що до мене погано ставилися, він страшенно розлютиться.

Поки він говорив, кутики його рота розповзалися в хитрій посмішці.

– Ти розбещене хлоп’я, – запально вигукнула Іса. – Так я Імхотепові й перекажу.

– Ні, бабусю, ні, не треба.

Його посмішка змінилася. Вона стала ніжною і трохи нахабною.

– Ми з тобою, бабусю, мозок родини.

– Яке зухвальство!

– Батько довіряє твоїй думці, він знає, що ти – мудра.

– Воно, може, й так, – насправді, так і є – та не тобі мені про це нагадувати.

Іпі розсміявся.

– Бабусю, краще нам бути на одному боці.

– Відколи це ми заговорили про боки?

– Старші брати бісяться, хіба ти не знаєш? Та звісно, знаєш. Генет усе доповідає тобі. Сатіпі діймає Яхмоса і вдень, і вночі, щораз, коли має можливість. А Собек дав себе обдурити під час продажу деревини і тепер боїться, що батько буде сам не свій від люті, коли довідається. Розумієш, бабусю, за рік чи два я допомагатиму батькові, і він робитиме все, що я звелю.

– Ти, наймолодший син?

– А хіба вік має значення? Влада – в руках мого батька. А впливати на нього можу лише я.

– Недобрі слова, – зауважила Іса.

Іпі м’яко відповів:

– Бабусю, ти ж розумна… Ти добре знаєш, що, попри всі свої гучні слова, мій батько – людина слабка.

Хлопець різко замовк, помітивши, що стара ледь помітно схилила голову й дивиться тепер йому за плече. Він озирнувся і побачив за спиною поряд себе Генет.

– То Імхотеп слабка людина? – проскавучала солодкавим голосом та. – Гадаю, йому неприємно буде дізнатися, що ти такої думки про нього.

Іпі видав короткий зніяковілий смішок.

– Але ж ти не скажеш йому, Генет… Пообіцяй, Генет, пообіцяй мені… Люба Генет…

Служниця попливла до Іси. Тепер її голос із жалібною ноткою звучав гучніше.